Для успішного наступу слід мати тотальну перевагу в усьому, а не в деяких компонентах. І ми, і росіяни знаємо це, але робимо різні висновки.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Вся нинішня війна показує, що часи бронетанкових колон минули. Можливість синхронної роботи засобів аеророзвідки та артилерії з можливістю коригувати вогонь у режимі on-line призводить до шалених втрат сторони, яка або наступає або переміщується у тилу великими формаціями.
Ми це побачили у перші тижні російського вторгнення, коли російські загарбники понесли величезні втрати, рухаючись довжелезними колонами по українських дорогах. Побачили в перші дні наступу в районі Оріхова, після чого тактику мусили змінити.
Найсвіжіший приклад був під Авдіївкою, де росіяни розгорнули свій наступний концентрований наступ. Здавалося б, у чому сенс їх дій в такому стилі, коли вони кидають великі сили (техніка і піхота) для того, щоб захопити якийсь шматок землі чи місто?
Попри все, росіяни знають декілька фактів, які відомі звісно всім. У них більший людський ресурс, тому математично вони можуть миритися з великими втратами, які йдуть поряд зі здобуттям наших позицій.
Також у них більше ресурсів у плані різного заліза. Також вони масштабували виробництво дронів, зокрема FPV та можуть масово використовувати їх зокрема для штурмів; що вони і роблять.
Окрім того, вони вдосконалюють тактику комбінованого застосування різних засобів. Навіть несучи непропорційно високі втрати в боях за Бахмут потім за Авдіївку, вони знають, що повернення втрачених територій коштуватиме непропорційно дорого для нас принаймні поки ми повністю програємо у повітрі й не маємо способів достатньо швидко пробивати мінні поля.
Думаю, що росіяни вірять у те, що Україна і вподальшому не матиме достатньо ресурсів, щоб проламувати такі оборонні порядки в сотні км протяжності та десятки км в глибині. Робити це достатньо швидко і без критичних втрат.
Відповідно, заплативши шалену ціну за захоплення нових територій, росіяни розраховують закопатися там так само, як на Півдні. І будуть сподіватися, що ми не зможемо пройти нові лінії, збудовані для утримання захопленого.
Це знову повертає нас до питання про війну як змагання ресурсів, систем мобілізації та підготовки бійців, а також змагання у створенні, вдосконаленні та реалізації інженерних, технологічних рішень на полях боїв. Оптимізація використання деяких ресурсів теж є питанням.
Але про це один відомий фахівець уже писав; я ж намагаюся зрозуміти ворога в цей момент і логіка його дій видасться цілком в стилі росіян. Як би не розгорталися події, вони будуть всіма силами намагатися банально захопити і утримати більше, з думками про наступну війну.
Кремль готовий заплатити багатьма життями для захоплення Авдіївки та інших міст з розрахунком на те, що заплатимо стільки ж чи більше за їх деокупацію.
Або в ідеалі для загарбників — щоби ми і понесли шалені втрати та не деокупували наші території. Не змогли пройти глибоко ешелоновану оборону з тотальною перевагою росіян у повітрі.
А тим часом вони продовжать реалізацію «непрямих» заходів з їх воєнної доктрини щоб підірвати наш тил і підтримку на заході. Знекровити, позбавити ресурсів.
Ми вигнали окупантів із-під Києва, Чернігова і Сум завдяки напруженню всіх можливих на той момент зусиль та ресурсів. Вся енергія йшла на те, щоби пройти нинішній критичний етап треба згадати про цей досвід і керуватися тим самим принципом, додавши реальну роботу над помилками.