Created with Sketch.

Червона Русь — останній бастіон Київської держави

07 лютого, 12:32
Фото: Histua.com

Після Любецького з'їзду князів (1097) єдина Руська держава фактично припинила існування. Настав час сумнозвісного феодального роздроблення.

Відтак першість Києва, як столиці, почали по черзі перебирати на себе інші княжі міста — Переяслав, Чернігів, Смоленськ, Володимир, Полоцьк і, нарешті, Галич. Останній у цьому переліку лише завдяки міцній руці місцевих правителів із роду Рюриковичі невдовзі на понад століття став осердям так званої Червоної Русі.

Такий погляд на події давнини у своєму «Дистанційному курсі історії України» викладає професор кафедри філософії та українознавства Українського державного університету науки та технологій, доктор історичних наук і академік Геннадій Кривчик. Він переконує, що віддаленість Галича від Залісся і близькість до Польщі вплинула на подальший розвиток Прикарпатських земель.

Піднесення галицьких земель розпочалося за князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187), який успадкував трон від батька Володими́рка (1124-1153). На той час Червона Русь охоплювала гірські схили Карпат, басейни рік Дністра і Пруту, доходила до гирла Дунаю; це була одна з найбагатших земель.

«Близьке сусідство з Польщею та Угорщиною сприяло розвитку торгівлі: так, галицьку сіль (із-під Коломиї) везли за кордон і розвозили в усі куточки Східної Європи. Чорноземні ґрунти давали добрі врожаї, а земля оброблялася важкими дерев'яними плугами — селяни були ощадними й працьовитими.

Тож, якщо на Подніпров'ї та Лівобережжі Дніпра розвитку господарства заважали тривалі грабіжницькі навали половців, то тут життя було спокійне. Ось, чому туди переселялися із Наддніпрянщини значні маси жителів. Швидко росли міста і села, розвивалось ремесло й торгівля», — стверджує професор.

Князівські та боярські родини захоплювали великі земельні угіддя, привласнювали їх — їм належали й інші джерела прибутку, зокрема, торгівля. Озброївши численні загони воїнів, світські та духовні феодали призначали й знімали князів, вели зносини з іноземними державами.

Об'єднавчу силу державника показав Ярослав Осмомисл, який отримав своє прізвисько (буквально вісім розумів — прим. ред.) за тонкий розум, освіченість, знання іноземних мов. Він придушив опір місцевих бояр, зайняв придунайські землі; відтак терен Червоної Русі доходив до Дунаю та Чорного моря.

Князь часто посилав полки на половців, хоча сам у цих походах на Схід і Південний Схід не брав, а також поставив надійний заслін на шляхту агресій угорських та польських королів. Це до нього звертався автор «Слова о полку Ігоревім» із наступним проявом народної похвали та вдячності:

«Галицький Осмомисле! Високо сидиш ти на своїм злотокованім престолі, підпер гори угорські своїми залізними полками — заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота».

По смерті Ярослава боярська опозиція знову підвела голову і розпочала тривалу боротьбу за владу з його сином Володимиром (1187-1198). Одночасно на Півночі розвивалося Волинське князівство зі столицею у Володимирі, яке набуло сили за Романа Мстиславовича (1173-1205).

Спираючись на середнє й дрібне боярство та міщан, 1199 року князь придушує опір великих бояр у Червоній Русі. Висунувши претензію на Галичину, князь Роман об'єднує її зі своїми Волинськими землями в одну державу, столицею якої стає Галич.

Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь з іншої гілки роду Рюриковичів, вів активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на уламках Русі.

1202 року Роман оволодів Києвом і став великим князем, літописець називає його першим «самодержцем всія Русі». Територіально Червона Русь на зламі XII-XIII століть за розміром своїх володінь не поступалось Священній Римській імперії ґерманської нації та Булгарії, хіба що Візантії.

Враховуючи такі геостратегічні та релігійно-торгові позиції, Роман не вертає Києву столичного статусу, а навпаки зміцнює прикарпатський Галич із довколишніми містами, які стають потужними бастіонами, прилегла ж водна артерія Буг-Дністер витісняє занепалий шлях «із варягів — у греки». В останні роки життя князь запропонував модель підтримки «доброго порядку», планувалося, зокрема, здійснити наступні кроки із повернення єдності та величі Русі:

Червона Русь на європейській мапі XVI століття

Однак правителю так і не вдалося втілити у життя намічене — 1205 року Роман Мстиславович трагічно поліг поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з воїнами краківського князя Лежка Білого. Поховали князя у рідному у Володимирі, і відразу після цього, як висловиться літописець, «велика смута постала в землі Руській».

Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що не такою страшною була Орда, як її малюють Арестовичі. Гіршою від вигаданого у Кремлі «татаро-монгольського іга» є московити, котрі чомусь уперто звуться «росіянами».

Читайте також
Різник сколотить капіталець і зразу починає скуповувати землю... в Опішні
Історія
Місто Запоріжжя постало з об'єднання козацьких хуторів
Історія
До появи УНР громада Лубен сама забезпечувала українську освіту
Історія
Полтавський педуніверситет у вирі Перших визвольних змагань
Опінії
Науковці досліджують маршрут армії Карла XII на Сумщині
Історія
Тит-воїн боронив землі України-Русі проти кочовиків
Історія