Відповідь на це важливе для порозуміння з малечею питання досліджувала фаховий вітчизняний психоаналітик Ольга Корбут.
З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Власне, зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися.
Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, "виходять із берегів", але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка.
Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику. А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.
Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки та мовчки вийти із приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти, почекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.
Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – перемкнути увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.
Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це: не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: «Я візьму тільки одне морозиво» або «Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра», «Ми йдемо в магазин тільки по хліб та молоко».
Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.
Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла. Зовнішньо наче все, як завжди, гаразд, але це не так, своєрідна омана.
Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків та їхнє почуття провини. Пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку.
Діти дійсно залежать від батьків. Однак багато з того, що відбувається з дитиною, пов'язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи.
Автор – Ольга Корбут, фаховий психолог-практик