Він — автор слів гімну України, який за любов до своєї Батьківщини відбув чималий термін на засланні в Архангельську.
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 р. в однойменному хуторі Полтавської губернії. Ще змалку він починає захоплюватись географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення другої Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету.
Там знайомиться з Георгієм Семеновим Тянь-Шанським, який і собі знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу "Основа", де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим.
Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша. У 1861 році захищає в Петербурзі дисертацію "Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії" й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861-1862 років пише статті для "Основи": "Значення могоричу у договорі, господарські товариства, найм робітників", "Український спектакль у Чернігові", "Два слова про сільське училище", "Ярмарок у Борисполі", співпрацює з "Черниговским листком", де публікує матеріал "Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста", та з "Киевскими губернскими ведомостями", в яких побачила світ його "Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії" (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того ж року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою "Усім добрим людям".
Восени 1862 року Павло Чубинський пише вірш "Ще не вмерла Україна", що став національним гімном українського народу. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського "за вредное влияние на умы простолюдинов" (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.
Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За 7 років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
У 1869 році дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Упродовж 1873-1876 — керував Південно-Західним відділом Російського географічного товариства.
У 1876 році Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 26 січня 1884 р. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі. Вже у 2001 р. там йому було встановлено пам'ятник.
До слова, Павло Чубинський — автор тексту українського національного гімну "Ще не вмерла Україна".