Цього дня 1726 року царським указом ліквідовано сердюцькі полки. Так, московити розпочали зачистку військових потуг волелюбних українців.
Cердюки, або також серденята були вільнонайманою піхотою у Гетьманщині за часів Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Вперше сформовані у 1670-х роках на Правобережжі (сучасна Київщина та Черкащина — прим. ред.).
За твердженням кандидата історичних наук, доцента кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка пана Олексія Сокирка, сердюки були особистою силовою підтримкою гетьманської влади. Ці «степові ландскнехти» поборювали внутрішню опозицію.
Після скинення Петра Дорошенка більшість сердюцьких полків перейшла на Лівобережну Україну під протекторат гетьмана Івана Самойловича. На початку XVIII століття у межах теперішніх Чернігівщини, Сумщини та Полтавщини їх налічувалося 5.
1708 року всі сердюки стали на бік гетьмана Івана Мазепи, чим заслужили лютий гнів царя Пєтра I. Найбільше проти московитів їх полягло під час Батуринської різанини, ворог не щадив нікого у намаганні винищити волелюбних українців.
Згідно із сучасними історичними дослідженнями вітчизняних науковців, основний масив сердюків походив з українського етнічного середовища. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства.
Останній сердюцький полк ліквідовано за наказом імператриці Єкатєріни I (німкені, другої дружини осатанілого Пєтра — прим. ред.). 14 липня 1726 року степове військо було примусово демілітаризовано за путінським зразком, тих, хто протестував, — четвертовано і повішано у полкових містах.
Рівночасно медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, що теперішня Харківщина здавна була краєм вільних українців. Спершу, вони селилися хуторами поблизу річок, згодом — засновували міста.