або про сусідський світогляд генеральної прокурорші
Даруйте, нічого не можемо поробити зі зневагою, а вона все частіше межує з відразою – щось на кшталт «фе-е, яка гидота» від світлин з потворно наїжаченим коронавірусом і путіним, викликану як власне особами ближнього кола нашої зеленої випадковості, так і їхніми планово антиукраїнськими вчинками. «Двохсот відсотково» своя генпрокурорка Ірина Венедіктова вписалась у цю несимпатичну групу ще задовго до юридичної несподіванки з абордажем Офісу генпрокуратури.
Перед тим, як «розмазувати» героїню фейсбуку, невелика психолого-виховна прелюдія.
Певно, колеги теж набачали у себе всередині не вельми приємну рису – непоясниму упередженість до когось зі свого оточення – сусідського, робочого, ба, навіть, родинного. Людина з усіх боків дрескодна, люб'язна аж до нудоти, гроші позичає тобі запросто і без розписки, уся з себе – хоч до рани прикладай, а душа до неї не лежить, от сідай та й плач.
Згодимось і на право протилежної, тимчасово набагато чисельнішої нармаси зневажливо поцінувати нас, як типових електоральних невдах із пулу порохоботів. Чого там, буваємо й ми неприємні. Утремося і вибачимо. Ще будете проситися на нашу вулицю, куди обов'язково повернеться свято.
Але вважаємо за потрібне уточнити, що ми повністю згодні з висловленою у мережі несміливою позицією щодо обмови онлайн-вчительки з історії у назві Лівонської війни – пані історикиня назвала сакральну потугу допетровської Московії на зло Лівонському ордену ще в ХVI столітті прорубати вікно в Європу Лівáнською війною. Аудіопомилка не є підставою гудити і вчительку, і проєкт Всеукраїнської Школи Онлайн, і утворення Речі Посполитої внаслідок того двадцятип'ятирічного бойовища. Це різні речі: «Ахмѐтова» з уст проффесора, і мимовільна обмова буквою в устах якого не є професіонала. Хоч, звісно, топовим (бо виставлені до всеукраїнської «дошки») вчителькам не гоже плутатися в океанах, в російських царях-Миколах, в різниці 30,2 мінус 2,2, називати єретиків «эретиками» і розселяти білих ведмедів навколо станції ім. Вернадського.
З іншого боку, жаліємо, а не висуваємо претензії до тинейджерок з парламентського партеру, де спостерігається найбільша на теренах України концентрація «Слуг народу». Група младоарахамійок заселфилася у топиках з самовикриттям «Маємо право на помилку» ‒ що з убогих візьмеш, там не помилка, там клініка. Ковід ганглій, бо на півкулі продемонстровані «вмістилища» не тягнуть. І нехай нас з гангліями розсудить гарна знайома, біолог Світлана Дмитрівна, якщо що.
А тепер, товариство, речі серйозніші. Оцей ситуативний тандем двох, прости господи, «правників» (не позірна, а практикуюча донедавна доктор юрнаук І. В. та комік-юрист В.О.) загрожує Україні не лише втратою поваги з боку ще недавно доброзичливих до нас європейців і впливових заатлантичних осіб. Перекліпали би. Тут капечніше – наші юристи за освітою, по всьому виходить, налаштувалися таки на геополітичний реванш під кремлівську «жалєйку» і можуть Україні личаки зв'язати.
Вже аж так грішити щодо президента з генпрокуроркою, інкримінуючи елементи державної зради, остережемося. Ще нацькують Баканова. Але, погодьмось, важко не помітити очевидних ознак виконання замовлення фюрера всєя Русі нашою очільною зеленню. Пан Єрмак аж із штанів вискакує у пошуках «справжніх українців» в окупованих Росією окремих районах для зліпленої у Кремлі якоїсь консультативної ради! Та відправ ти до Мінська хоч увесь український Кабмін на чолі з прем'єром, «підвищуючи рівень перемовників», путін вам в очі напудить, а скаже – божа роса!
Знову ми відволіклись. До ОГП (офісу генпрокуратури).
Тут, дивіться, як збіглося – не вдатна бути навіть суддею, випадкова фактично жіночка, злітає на крилах профнепридатності аж на висоту пов'язки на очах Феміди! Фахові принади зелених висуванців, щоправда, не бралися до уваги командою шаурмістів ще з моменту істеричної перемоги бігбордів над здоровим глуздом. У випадку з Іриною Венедіктовою маємо квінтесенцію кумівства, припис на фабрикування справ і юридичні фантазії.
Тому й дев'ятитравневий пост Венедіктової у форматі знаменитого шлягера Лєщєнка, котрий підтримав анексію Криму, препарується нами з точки зору світоглядного підмурка – державній особі не те що не личить, прикриваючись «приватним палісадником» гнати відверто проросійську попсу на український фейсбук, це їй заборонено посадою. Ой, вибачилася і вилучила пісню! Мовою оригіналу у виконанні українського, де ти взялася на нашу голову, генпрокурора: «…мой маленький фан-клуб Хейтер, моя страница — это частный палисадник, где я не выступаю в качестве лица, наделенного функциями государства, а веду себя так, как я вела в фейсбуке много лет…».
Хіба це не страшно, товариство? Людина переконана, що, перебуваючи на вищому щаблі державного управління, можна мати внутрішні переконання, ворожі країні, в якій ти – генпрокурор! Ковід, причому суцільний.
Совок, якщо він всотаний з молоком матері на Криворіжжі чи на Харківщині, чи деінде, не здатен на переосмислення явищ і речей. Здавалося б, роз'яснено ж вздовж і впоперек розумними людьми, що святкувати перемогу над нацизмом у Другій світовій війні треба, передовсім, шаною пам'яті, вдячністю за здійснене дідами, скорботою за спаленими долями десятків мільйонів. Червоним маком на могили Невідомих Солдатів і похованих рідних. Тихим – «ніколи знову».
Не можеш по-людськи запалити свічку і підняти чарку «за мертвих і живих, і ненароджених», не виставляй «за палісадник» своє дрімуче невігластво, не хизуйся чужинством. Виходить, немає управи на них, «колаборантів за палісадниками», що оце кобищанському диванному блогеру треба вичитувати українського генпрокурора за руськомірське сприйняття «побєди»?! Адже саме отаке чужинське прочитання перемоги, винятково як можливості повторення загибелі мільйонів, й принесло на наші терени дикий шовінізм, барикади, автопробіги придурків, загибель ошуканих у пожежах.
Як ще ця пані колорадською стрічкою не підперезалася? У своєму «приватному палісаднику» – Офісі генерального прокурора України?