Кувалдою по «вікну в Європу»
Зовнішня політика Радянського Союзу мала забезпечувати не тільки збереження, а й розширення території «першої в світі пролетарської держави» до кордонів Російської Імперії. Один з організаторів масових політичних репресій і Голодомору в Україні в’ячеслав молотов, який з початку 30-х по середину 50-х років ХХ століття відігравав ключову роль у формуванні й реалізації агресивного зовнішньополітичного курсу СРСР, ділився сокровенним: «Добре, що російські царі навоювали нам стільки землі… І нам легше з капіталізмом боротися».
У перші роки після Жовтневого перевороту 1917 року для ідеологічного обґрунтування втручання у внутрішні справи інших держав, аж до ведення загарбницьких воєн, Радянський Союз використовував привабливі пролетарським масам ідеї «світової революції», «будівництва комунізму у всьому світі» тощо. Однак не слід недооцінювати прагматизм радянських вождів, які були скоріше циніками, ніж революційними фанатиками.
Уже з кінця 20-х років більшовики почали поступово відмовлятись від теорії «світової революції». Один з керівників радянської розвідки Павло Судоплатов (1907-1996), безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького (1940), організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі (1947) та Романа Шухевича (1950) згадував: «Ідея пропаганди зверху комуністичної революції була димовою завісою ідеологічного характеру, покликаною утвердити СРСР в ролі наддержави, яка впливає на всі події в світі».
У Конституції СРСР 1936 року вже не згадувалось про «Світову радянську соціалістичну республіку», 1943 року під тиском союзників по антигітлерівській коаліції був розпущений Комінтерн, замість «Інтернаціоналу» гімном СРСР став текст сергія михалкова про «Союз непорушний вільних республік, який навіки скріпила велика Русь». Станом на 1991 рік згадка про «світову революцію» залишилась хіба що на гербі СРСР у вигляді гасла «Пролетарі усіх країн єднайтеся». Утім одним з основоположних принципів зовнішньої політики СРСР протягом усього часу його існування зоставався «пролетарський інтернаціоналізм», який після Другої світової війни було замінено на «соціалістичний інтернаціоналізм». Він тратив своє значення лише після розвалу Радянського Союзу.
До 24 лютого 2022 року кремль не відчував гострої потреби в формуванні нової ідеології, яка б виправдовувала застосування насильства щодо своїх противників. Так, жорстоке придушення національно-визвольної боротьби Чеченської Республіки Ічкерія, масове знищення опозиції диктаторському режиму башара асада в Сирії проходили під гаслом боротьби з міжнародним тероризмом. Для збереження впливу на пострадянський простір, виправдання розміщення російських військових баз у Вірменії, Грузії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Таджикистані москва експлуатує концепцію «РуZZкого мира». Територію Криму й інших областей України росія анексувала під приводом «захисту російськомовного населення» від «укрофашистів» і НАТО.
І тільки після фіаско зі спробами переконати людство в тому, що причинами війни з Україною є прагнення «денацифікувати й демілітаризувати братній народ», у кремлі почали всерйоз працювати над формуванням нових цілей і завдань зовнішньої політики.
***
21 грудня 2022 року володимир путін в режимі відеоконференції провів оперативну нараду з постійними членами ради безпеки рф, на якій було обговорено проект оновленої Концепції зовнішньої політики росії (далі – Концепції). Доповідачем виступав міністр закордонних справ московії сергій лавров.
З’ясувати, чим запропонований варіант відрізняється від чинної з 2000-го й доповненої 2016-го року Концепції проблематично, адже в офіційних виданнях він не оприлюднювався й не обговорювався навіть експертним середовищем.
Про зміст проекту можна скласти уяву хіба що з статті «Уроки истории и образ будущего: размышления о внешней политике России» директора департаменту зовнішньополітичного планування мзс рф олексія дробініна в російському науково-політичному журналі «Международная жизнь» за 3 серпня 2022 року. Саме очолюваний ним підрозділ відповідає за розробку проекту цього важливого програмного документу. У січні 2022 року робочий варіант Концепції уже розглядався радою безпеки рф («великим» радбезом). Тоді за підсумками обговорення було прийнято рішення схвалити проект і відправити його на доопрацювання «з урахуванням розвитку міжнародної обстановки». Очевидно, на цьому наполіг генеральний штаб збройних сил рф, який на той час в обстановці суворої секретності завершував розробку плану віроломного вторгнення в Україну під назвою «блискавичної переможної спеціальної військової операції».
Стаття олексія дробініна дозволяє осмислити, якою історичною й ідеологічною базою керівництво кремля вирішило скористатися для виправдання своєї загарбницької політики на найближчу перспективу. Виявляється, попри несприйняття сучасною росією всього «англосаксонського», для роботи над оновленою Концепцією чиновники зовнішньополітичного відомства країни-агресора використали «цивілізаційний підхід» до тлумачення історії англійського соціолога, філософа, геополітика Арнольда Джозефа Тойнбі (1889-1975) і теорію «конфлікту цивілізацій» американського політолога Самуеля Філіпса Гантінгтона (1927-2008). Доречно нагадати, що обидва вчених розглядали Україну частиною «православно-християнської» (Тойнбі) або «православно-слов’янської» (Гантінгтон) цивілізації з центром в Росії.
«Аналітично продуктивним та політично виправданим нам видається цивілізаційний підхід», - констатує олексій дробінін. А далі, підлаштовуючи під себе запозичені в поважних авторів висновки, він пророкує: «За його логікою, гравцями глобального рівня будуть політично консолідовані цивілізаційні спільноти на чолі із державою-лідером. Наприклад, Росія та євразійська співдружність (ось чому путін постійно теревенить про «єдиний народ» - авторська примітка), Китай та східноазійська спільнота, США та англосаксонська сфера, а також індійська, арабо-мусульманська, континентально-європейська та інші». Механічно перемістивши наукові прогнози А.Тойнбі і С.Гантінгтона в площину реальної політики, автор намагається обґрунтувати різку конфронтацію росії з колективним Заходом: «Ситуація конфлікту — це, скоріше, норма для країни з такою географією й інтересами, як росія… Доводиться мати справу з агресивною реакцією частини зовнішніх гравців на абсолютно виправдані дії щодо захисту життєвих інтересів на західному напрямку. Виникла рукотворна криза європейської безпеки та всього міжнародного порядку, сформованого за підсумками Другої світової війни».
Як наслідок, переконаний олексій дробінін, епоха співробітництва з Заходом, завершилась: «Зрозуміло, що повернення в ситуацію до 24 лютого в стосунках з Північною Америкою і країнами Європи не буде… Спеціальна військова операція стала віхою на шляху до нового світоустрою, нової розстановки сил на міжнародній арені… Росія вступила в гостру фазу єдиноборства з агресивним альянсом недружніх держав на чолі з США. Мета противника – нанести нашій країні стратегічну поразку, усунувши її як геополітичного конкурента… Незалежно від тривалості та результату спеціальної військової операції вже зараз можна констатувати, що тридцятирічна епоха в цілому конструктивної, хоча й небезпроблемної співпраці із Заходом безповоротно завершена».
Звідси головний висновок: «Відрив від Заходу, що оздоровлює у багатьох сенсах, формує умови для більш розгорнутої співпраці з глобальним Сходом і Півднем ще й тому, що саме там сьогодні — найбільша кількість наших щирих однодумців і друзів…».
Які з наведених тез використав у своєму виступі сергій лавров, невідомо. Однак йому не вдалося повністю переконати учасників наради, через що запропонований ним проект оновленої Концепції знову було відправлено на доопрацювання. Тобто, чергова спроба політичного керівництва рф легітимізувати основні засади сучасної міжнародної політики на середньострокову перспективу провалилась. І справа не тільки в необхідності формального затвердження Концепції на засіданні «великого» радбезу, про що сповістив речник президента рф дмитро песков. Вочевидь, очільник кремля поки що не готовий документально закріпити запропоновані пріоритети майбутнього зовнішньополітичного курсу.
Так, виступаючи 15 грудня 2022 року на засіданні Ради при президенті рф з стратегічного розвитку й національних проектів, путін наголосив, що росія ніколи не піде шляхом самоізоляції й продовжить розвивати зовнішні контакти з зацікавленими країнами. Однак уже через тиждень, 21 грудня поточного року президент рф нарікав на небажання США і країн Євросоюзу сприймати росію рівноправним партнером: «Ми завжди хотіли бути частиною так званого цивілізованого світу, але так і не стали. І після розвалу СРСР, який ми допустили власними руками, нам здавалося, що з дня на день ми станемо частиною цивілізованого світу. А як з’ясувалось, нас там не чекали. Попри всі наші зусилля й спроби».
Російський диктатор усе ще очікує на обнадійливі мессиджі від лідерів європейських держав, на кшталт примиренських ініціатив Президента Франції Еммануеля Макрона. Одночасно путін продовжує залякувати колективний Захід нехитрими демонстраціями можливих наслідків відсторонення його від керівництва країною й приходу до влади «темних сил».
За його дорученням особистий кухар і власник ПВК «Вагнер» за сумісництвом євген пригожин публічно запропонував передати Європарламенту кувалду з бутафорськими слідами крові, що символізує готовність росії саме в такий спосіб вирішувати конфлікти з англосаксонською цивілізацією.
Несанкціонована кремлем ініціатива придворного кашовара виключається. Якби пригожин ініціативно погрожував знищити кувалдою прорублене Петром Першим «вікно в Європу», його б путін четвертував, як улюблений російський самодержець страчував повсталих стрільців.
Утім історія умовного способу не знає. І поки політичну еліту росії уособлюють такі персонажі, як путін, медведєв, лавров, патрушев, пригожин, кадиров тощо, цивілізаційне провалля між «країною п’яних ведмедів з балалайками» і Європою поглиблюватиметься.
Автор: Борис Дніпров
Джерело: Vector News