Держава v.29.0 у срібних трусах?

Топтатися по до суглинку витоптаному зайдами нашому Майдані – несмак. Солідні речники вже затаврували ганьбою чергове шоу на кістках незалежності.

Як на нас, на ньому бракувало лише номера з роялем. До слова, теж породженого Україною. Як в сенсі зали з ідіотами по обидва боки рампи, так і сенсі ширшому – інфікованої двома вірусами одночасно вітчизни…

З ковідом, сподіваємося, якось обійдеться, з #какойразніцей – сумніше. Бо т.з. «президент», відбиваючий долоні у захваті від вєрки сердючки на даху бутафорського залізничного вагона на сакральній столичній площі, на головному державному святі – це вже потойбічне.

Можемо припустити, що, якщо й далі йтимемо сновидами на оце «зе'лене» світло, на тридцяті роковини держави на даху вагона ми побачимо обох блазнів. Під пам'ятником гетьману Богдану підтанцьовкою вихилясуватиме Газманов.

Так, чуємо, пані та панове, і ваше – «скільки можна?». Та, маєте, маєте право, заспокойтеся. Перепрошуємо, але ми будемо пальцем тикати у маніпуляторів пісюнами стільки, стільки буде треба для вашого ж похмілля.

Полякова у срібному сподньому? «Київляночка» Кричевського у форматі гімну: «Киевлянка, киевлянка, киевляночка / Не воровка, не путана, не цыганочка»?! Що ви, добродійки Матвієнко і Джамала, добродіє Тополя, робили на тому квартальному шабаші?!!

А «плутатися під ногами» у т.з президента ми будемо до тієї благословенної миті, коли почуємо: «Все, втомився, скінчив, іду» і полегшено переведемо подих.