Епітафія 25-му

Опінії
25 жовтня, 09:18
Епітафія 25-му
Фото: Останній Бастіон

Відкритий прощальний лист ветеранів профспілкового руху Полтавщини рейдерам з обласної прокуратури.

Пенсіонер, українець, але все ще оптиміст

25 жовтня «окупаційний» лакований черевик Полтавської обласної прокуратури ступить на загарбану територію місцевого загону наймасовішої громадської організації країни, «конституційно визнаного соціального партнера» влади. Чиновництво профспілкового штабу регіону, яке товклося на Ляхова, 1 з 1973 року у власноруч, за членські профспілкові внески зведеному приміщенні навчально-методичного центру, залишило рідну домівку.

Наразі здійснюється оперативна зачистка території передовими підрозділами «окупантів», на смітник викидаються примірники Територіальної угоди про співпрацю між облдержадміністрацією, обласною радою, об'єднаннями роботодавців і облпрофрадою, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та інший мотлох у вигляді підзаконних актів.

Дата «окупації» – 25 жовтня – наповнена глибоким і трагічним символізмом.

Саме у цей день, у далекому 1948 році, була створена Полтавська обласна рада професійних спілок. Міжспілковий орган мав координувати діяльність галузевих профспілок, спрямовуючи їхній ентузіазм головно на виконання п'яти- і семирічок, розвиток соціалістичного змагання, виховання мас у дусі комуністичних ідеалів і зміцнення трудової дисципліни. Себто, не покладаючи рук, виправдовувати високу довіру партії бути привідним паском від неї, марксистсько-ленінської і, звісно, єдино можливої, до посполитих мас.

Паралельно з цим профспілки займалися ще й охороною праці, контролювали видачу куфайок, кирзових чобіт і молока зайнятим на роботах з не вельми пристойними умовами, не давали згоди на звільнення працівників за примхою начальства, забезпечували соціальне страхування, відстежували ювілеї керманичів і героїв праці, возили дітей своїх членів і нечленів до літніх піонерських таборів, плекали художню самодіяльність і аматорський спорт, виконували ще з сотню відповідальних і не дуже доручень включно з опікою добровільних товариств пожежників, кролівників, парашутистів і книголюбів. Гаразд, танцювали й «польку-бабочку», як підмітив було Михайло Сергійович Горбачов.

Можна з висоти новітніх часів кепкувати з «кишенькового сателіта», але є за що й бути вдячним профспілкам – чимало ними здійсненого було таки доброю справою. «Таке життя, така епоха, і ми такі», – сказав поет. Тим більше, що сьогоднішні профспілки з усіх сил намагаються відповідати статусу представника і захисника інтересів людини праці. Погодьмося, те, наскільки це їм вдається, не має ніякого стосунку до права мати власну хату.

Так ось, 25 жовтня 1948 року диктаторський, людиноненависницький  режим проклятого батька народів Йосипа Сталіна подарував профспілкам Полтавщини одну з найкращих будівель Круглої площі – архітектурну окрасу обласного центру, колишню резиденцію губернатора. Від розміщення в ньому профспілкам області не так давно довелося добровільно відмовитися через неспроможність утримувати елітні площі – передислокувались в істинно своє. Принаймні, гадали, що своє.

Та в Україні є люди, і є прокурори. Бодігарди Феміди, котрими нині командує пані Венедіктова, затребували негайно поліпшити умови праці потерпаючим від тісняви і браку кисню полтавським рицарям вироків і строків. Завидюще око нагледіло п´ятиповерхівочку, що приткнулася до середмістя і ще трималася купи… «Там ще хтось ворушиться?! – здивувалися найсправедливіші. – Ату їх!».

Оце «ату» й реалізоване: 25 жовтня 2021 року «гаранти людської гідності, кращі з кращих правники, котрі денно і нощно стоять на сторожі справедливості, прав громадян і Конституції соціально-орієнтованої, вже ось-ось і європейської держави», викинули на вулицю «спілчанський непотріб» з їхнього власного приміщення.

Нехай зальотне керівництво місцевими прокурорами, яке міняється з непідвладною логіці і здоровому глузду частотою, й не повинно бути обтяжене совістю. Обласними прокурорами, здебільшого, призначаються особи з чітко регламентованим переліком атрофованих людських чеснот – посада вимагає дещо інших якостей.

Ви гадаєте, що хтось з прокурорської братії рядового ранжиру перейнявся елементарним людським запитанням: «А куди оце мене саджають – на живих людей?!». Хай там що, туплять очі долу, усі із себе святенники: «Ми виконуємо рішення уряду». Ну-ну. До слова, на всю Україну лише у двох областях – на Полтавщині та Закарпатті – «законники» поцупили чуже, продемонструвавши глибинне нутро «вищої касти». 

Залишаючи пограбоване чужинцями обійстя, шлемо новосельцям  дезидерат: а щоби у вас усе прахом пішло на новому місці. Щоправда, воно й без нашого дезидерату вже під мідним тазом.
Читайте також:
Шевченківський суд Києва не став карати прокурора Євгена Одобеска за порушення вимог фінансового контролю.
05 квітня, 14:30
Директор товариства тривалий час переховувався від слідства на території Російської Федерації.
01 квітня, 15:44
Психічнохворий Ілля Кива досі не має вироку, а тому вільно відвідує засідання парламенту і пропагандистські телеефіри.
04 січня, 13:34
Наче павуки у банці вітчизняні прокурори поборюють один одного за високі посади.
26.09.2020, 15:36
ОАСК змінив свою позицію після сварки Ахметова і Зеленського
вчора, 15:45
За що можна притягти до кримінальної відповідальності олігарха Ріната Ахметова?
вчора, 13:00