Путінська москва воліє не стільки нової Ялтинської угоди, скільки Мюнхенського чи хоча б Тегеранської. Трампівська Америка не розуміє цього.
На початку тижня, який минає, у столиці Саудівської Арабії можна було побачити контури політичних стратегій, але аж ніяк не остаточний переділ світу. Як би РФ не намагалася, як би США не вимагали, але без КНР і, вочевидь, ЄС — насадити новий міжнародний порядок не вдасться.
Перемовини в Ер-Ріяді сприймаються багатьма оглядачами, особливо московитськими та прокремлівськими на Заході, як яскравий прорив у політичному застої останнього десятиліття. Мовляв, путіну вдалося неможливе — вирвати шанс на майбутнє перезавантаження відносин, яке вже начебто почалося.
Ба більше, деякі сміливці намагаються порівняти зустріч Марко Рубіо та лаврова щонайменше з Потсдамською конференцією 1945 року, де лідери західного світу та СССР поділили світ між собою на полюси. Проте, якщо проводити історичні паралелі, то нинішні переговори віддалено нагадують глибокі залаштунки Тегерану-43.
Слід нагадати, що зустрічі Черчилля, Сталіна і Рузвельта в іранській столиці передували наступні події: у січні 1943 року було прорвано блокаду Лєнінграда; у лютому у Сталінграді остаточно капітулювала 6-та армія німецького фельдмаршала Паулюса; совєцька армія перейшла у наступ на Україну і Білорусь. Очевидна на початку Другої світової війни перемога Німеччини з кожним днем ставала все більш примарною.
Фронт явно розвертався у бік Берліну, що розуміли не лише яструби війни у Райхсканцелярії. Захід уже відчував наступні зміни, тому й погодився на зустріч у Тегерані, де Черчилль, Сталін і Рузвельт обговорили стратегічні питання взаємодії:
Остаточні ж рішення були ухвалені лідерами трьох країн-переможців уже за 2 роки в окупованому червоною чумою Криму на сумнозвісній Ялтинській конференції, яка пройшла в тому ж складі, що і Тегеранська. Саме вони визначили долю повоєнного світоустрою, котрий проіснував до межі XX-XXI століть.
І от тепер людству показали виставу посеред Арабійської пустелі, майже за мотивами легендарної Шахерезади. Власне, зустріч Рубіо та лаврова в Ер-Ріяді — подія зі звірення ядерних годинників, коли американські та московитські сіоністи визначили спільні стратегічні напрями, повернення до міцного партнерства, проте остаточні рішення будуть ухвалені набагато пізніше.
Одна з очевидних причин — США ще не до кінця готові представити свою стратегію, котра поки відсутня як єдиний і узгоджений план дій. Очевидно, що Трамп і його команда мають спільні розуміння майбутнього світоустрою, 47-й президент Америки бачить в особі РФ сильних противників, з якими вестиме переговори шляхом торгу, де на вагах не тільки Україна, але і вся Європа.
Проте після інавґурації минуло ще замало часу, щоби нова адміністрація на берегах Потомаку встигла сформувати та оформити свої стратегії, а не лише гучні й скандальні наративи. Трампісти досі проводять аудит американських ресурсів, внутрішніх і зовнішніх кампаній, а без цього жоден серйозний гравець не укладатиме стратегічно важливих домовленостей, тим паче з шулером путіним.
Принагідно зауважимо, що єдину двосторонню зустріч теперішній господар Білого дому і кремлівський бункерний дід влаштували влітку 2018 на нейтральній стороні — у Гельсинкі, — що було подано ворожою пропагандою як «успішний успіх» диктатора РФ. Натомість досвідчений воїн, антикомуніст і американський республіканець Джон Маккейн лаконічно описав подію наступним чином:
«Жоден попередній президент ніколи не принижував себе більш принизливо перед тираном. Прикро визнати, але Трампу вдалося стати на позицію, нижчу за путіна, і це ганьба для США».
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що Москва за жодних обставин не псуватиме своїх тісних відносин із Пекіном. У Вашинґтоні марно сподіваються підкупити кремлівський режим, віддавши на поталу Київ.