Війни бувають справедливі та несправедливі. Ця класифікація точна, проте, на жаль, не повна.
Вона враховує моральні аспекти ведення війн, але не враховує політичну практику. У зв'язку з цим війни можна поділити на «розумні» і «дурні» (терміни досить умовні, бо війни взагалі найбожевільніший спосіб розв'язання міжнародних проблем і ця термінологія характеризує лише ступінь інтелектуального опрацювання збройного конфлікту, а аж ніяк не загальний ступінь розумності даного явища).
«Розумні» війни ведуться на чужій території (на максимальному віддаленні від своєї власної), чужими руками та з одночасним знищенням населення і ресурсів протиборчих сторін. А відтак — із максимальним збереженням своїх власних ресурсів, щоб у вирішальний момент мати можливість мати визначальний вплив на результат конфлікту.
У критичній фазі взаємного виснаження з'являється певна третя сторона, котра пропонує свої послуги арбітра і миротворця. І, що показово, ця сторона — єдина, яка на цій фазі конфлікту має достатні сили та ресурси, для того, щоби нав'язати свою волю всім іншим учасникам, пропагуючи деескалацію.
З майже 100%-вою ймовірністю можна сказати, що саме ця сторона і є справжнім ініціатором і замовником «розумної війни», або, принаймні, її справжнім менеджером. Інакше кажучи, залаштунковим гравцем, якими сьогодні є США і КНР у російсько-українській війні.
«Дурні» ж війни, на противагу «розумним», ведуться на своїй або прилеглій території, із максимально можливими витратами власних ресурсів, із максимальними втратами серед солдатів та мирного населення, тобто фактично у режимі самознищення. Історичний досвід показує, що максимальну схильність до «розумних» воєн виявляє Захід, особливо США, а до «дурних» — московія (за будь-якої своєї державної ітерації: деспотична монархія, комуно-соціалістичний концтабір, ресурсна федерація).
Типовим прикладом слугує Друга світова війна, коли СССР навіть за найскромнішими та неповними підрахунками, втратив не менше 27 мільйонів осіб, 3/4 своїх промислових ресурсів. А все тому, що «ефективний менеджер» Іосіф Сталін провадив 3 роки війну на умовно своїй території й після цього ще майже рік втрачав маси солдатів у кривавих і часом шалених за жорстокістю операціях на теренах Європи.
Тут варто згадати про фатальну операцію зі взяття Червоною армією так званих Зеєловських висот у квітні 1945 року, коли сотні тисяч солдатів загинули під час лобового штурму берлінських укріплень. Причина цього банальна: «вождю і вчителю» Сталіну привиділося, що англо-американські війська нібито вже на підступах до німецької столиці до Берліна, а вірний маршал-«м'ясник» Гєоргій Жуков перевиконав забійні плани кремлівського керівництва.
Натомість Америка провадила бойові дії біля Європи, у Північній Атлантиці й у Тихоокеанському регіоні, тобто далеко від своїх берегів. Тому людські втрати були незрівнянно меншими (близько 450 тисяч осіб; і були б ще меншими, якби не тривалий конфлікт проти Японії), при цьому поєднуючи війну із вдалими політичними та фінансовими операціями, що послаблювали як її противників, так і партнерів.
Чого варте лише планомірне руйнування економічного потенціалу Третього Райху килимовими бомбардуваннями, «ленд-ліз», відсотки від якого СССР виплачував до кінця свого існування, і так звана «економічна допомога» Анґлії, у результаті чого Туманний Альбіон ледь не опинився на межі банкрутства. Після війни Лондон для покриття боргів змушений була ділитися із Вашинґтоном стратегічною інформацією, зокрема і національною ядерною програмою, а також віддавати американцям за безцінь свої військові бази по всьому світу.
Після травня 1945 року СССР отримав до своїх пазурів найбіднішу і зруйновану війною частину Європи (більшість населення якої відразу всіма силами тікало на Захід від «совєцького раю»). А затим, кінець кінцем, був загнаний за «залізну завісу», де безнапасно помер у корчах.
Натомість США із мінімальними витратами отримала прямий контроль над індустріально розвиненою Західною Європою, колосальні прибутки від репарацій, прорив у промислових технологіях (який був викликаний як гонитвою озброєнь, так і викачуванням необхідної інформації та фахівців із переможеної Німеччини). А відтак глобальне політичне й промислове домінування, що триває досі.
Головним призом «розумної» війни для Америки стало набуття статусу наддержави. Якщо ми подивимося на ситуацію, що зараз складається на Сході Європи (в Україні) та на Близькому Сході (у Палестині), то аналогії з Другою світовою війною будуть очевидні. РФ та Ізраїль ведуть війну проти державних націй на суміжній території, і ця війна практично перекинулася вже на територію самих агресорів.
Найкращі та елітні частини російської та ізраїльської армій зосереджені на вузькому плацдармі, тилові частини безнадійно загрузли у нескінченній партизанській війні. Фактично, попри кількісну перевагу, загарбники поступово і методично перемелюється у цій «м'ясорубці», перетворюючись на виході у гори трупів, на нескінченні низки поранених і покалічених безглуздою війною.
Російська армія, загрузнувши в мародерстві та репресіях проти мирного населення, стрімко розкладається, перетворюючись на орду вбивць, грабіжників та психопатів; ізраїльський ЦАХАЛ від неї не відстає. Москва із Тель-Авівом різко послабили свої позиції у регіонах, остаточно дискредитуючи себе грабунками й стратами цивільного населення.
Можна передбачити, що Захід вимагатиме від Москви повернення боргів, холопа, який зарвався, спробує санкціями поставити на місце. І головорізи із російського окупаційно-терористичного контингенту, що вимостили трупами українців дорогу західним корпораціям до родовищ газу й нафти, заберуться назад у казарми, швидко та покірно, як і личить вишколеним рабам.
Це вже було! Як РФ не розвалити, не дефрагментувати й не дезінтегрувати на десятки національних державних утворень, незалежних від Москви, залишившись із черговим розбитим коритом, витративши останні кошти на реалізацію божевільних химер, росія спробує відродитися й наново розпалити криваву бійню.
У 1941 році, відразу після нападу Третього Райху на СССР, віцепрезидент США Гаррі Трумен сказав: «Якщо ми побачимо, що перемагає Німеччина — ми допомагатимемо росії. Якщо ми побачимо, що перемагає росія — ми допомагатимемо Німеччині. І, таким чином, нехай вони вбивають один одного якнайдовше».
Формула Трумена нині використовується в Україні та Палестині, але в обох війнах загарбники зі Сходу — московія та Ізраїль — у будь-якому разі приречені на поразку. Чи не було б на краще для московитів та ізраїльтян програти війну українцям і палестинцям, а не своїм західним «партнерам»? На жаль, це марні сподівання.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам про те, як часи минають, держави міняються, але ворог зі Сходу лишається таким, яким його породили азійські кочовики ще за пізнього Середньовіччя. «Традиційна духовність» москвинів — це глум, ґвалт і вбивства.