Формули, формули… А «краї» побачити?

Ґвалт, безкарні вбивства, мародерство, тортури полонених, погрози і залякування ядерним ударом, мислимі і немислимі порушення законів війни і просто законів людського співіснування, цинічна брехня на кожному кроці – за сімдесят шість діб війни Українського Народу проти нацистських загарбників нам тією сволотою продемонстровані усі «принади душевного стану» загнаного звіра.

Включно з маніакальним – рахітична нижня кінцівка, далеко вистромлена з-під стільчика, смердить і на світлині; а верхня кінцівка, що судомно вчепилася в стільницю, вже й Кабаєву попестити нездатна. Бо звіряча.

Але тетеріємо від усвідомлення того, що неконтрольований висхлим мізком пацючий пазур здатен дотягнутися до кнопки «delet World», і світу залишиться важити на притомність шахтної обслуги.

Відтак, враховуючи замежеву ступінь zаzомбованості насельців мордору, хтось може гарантувати відтермінування рандеву семи мільярдів нащадків з пращурами – Адамом з Євою?!

Виявляється, «гаранти побачення» прописані і з нашого боку!

Затятість лицедія на власній унікальності, породжена глядацтвом «Кварталу», розігріта лизоблюдством єрмацтва з люсями і доведена до температури плавлення криці оваціями парламентів першого ряду, грає з нами у піжмурки. Ви, мовляв, ховайтеся, а я ще пошукаю.

Імхо, усе прозоріше, ніж у скетчі пісі з роялем. Як втеліщилося у нефахову голову «перестати стріляти», так і зудить ним третій рік. Наразі – під виття сирен тривоги.

Сподіватися, що кремлівський недоносок, який пішов ва-банк, вдовольниться мінімальними подачками (з присмаком держзради, до речі), щонайменше – дурість з наївним камуфляжем. Та й те, вважати «винесення за дужки» Криму з Донбасом до кращих часів «мінімалкою»?!

Остерігаємося звинувачень, але чи лише брак пристойної освіти знову і знову виводить нашого проводиря на ярмарок, де гендлюють судетами, босфорами, сахалінами, кримами і донбасами?

А підлизам-прилипалам, котрі навіть за воєнного часу і стану «або-або» на фронтирі свою «патріотичну» місію вбачають у підливанні теплої води у офісну ванну, варто подбати про алібі на другий день після Перемоги. Бо попіл Чонгару і Маріуполя стуконе неподєцкі.

І запитань на кшталт: «де ти був, коли ми шашлички маринували?», «почім піца на Привозі?» не буде. Питатимуть про номер наказу на розмінування траси вздовж Північнокримського каналу – від Брилівки до горόдів під Армянськом.

І кинуте крізь зуби Люсею «про**али» щодо здачі Півдня не буде сприйняте виправданням.

Не вийде промовчати й на звинувачення азовця Іллі Самойленка щодо саботування оборони країни упродовж останніх років й нездатності організувати оборону Маріуполя.

Гаразд, про це – згодом. Десь у серпні-листопаді (плюємося через обоє плечей зразу).

Наразі «формула Зеленського» винесена світові на розглядини на недавній сесії Wall Street Journal CEO Council Summit.

Конспективно її можна викласти наступним чином: відновлення цілісності України у межах до 24.02.22, про Крим і ОРДЛО – мовчок, «припинення стрілянини» й усі сили на перемовини, усе кардинально вирішить особиста зустріч з ідіотом.

Тут теж постає купа запитань. Як на нас, спраглому до порожніх балачок перемовнику слід відповісти, собі принаймні, на оце: де знайти посилання бодай на одну виконану щуром обіцянку і дотриману мордором угоду?

Решта запитань втрачають будь-який сенс.

P.S. З позитиву. Обламаний дніпровським мером Борисом Філатовим офісний оракул Люся обмежив практики Нострадамуса двома подачами на тиждень. І хоч слава пророка не дає заснути, глибокодумні прогнози радника мають вже жалюгідний вигляд: «… не виключає, що РФ може зробити ще одну спробу наступу на Київ. А також інші міста північно-східної частини країни – Суми, Чернігів, Харків».

Та ти шо, півполковника?! З дуба прольотом?