Герої не вмирають, вони вічно живуть у серцях людей: пам'яті Олександра Лукаша

Його вже немає. І не стало його на війні. І загинув він у бою. І майже не писали про нього ЗМІ. І не висловив співчуття президент...

Проте редакція "Останнього Бастіону" вшановує загиблих Героїв, пам'ятають їх й усі свідомі українці, які розуміють жахіття Російсько-Української війни!

Олександр Анатолійович Лукаш (позивний "Лука") народився 08.05.1965 року в селі Біленченківка Гадяцького району Полтавської області.

Після 8 класів школи вступив до Гадяцького професійного училища, де отримав фах "тракторист - меліоратор". У 1983-1985 роках служив строкову на полігоні "Десна" у 300-му навчальному танковому полку сержантом - інструктором, готував водіїв танків, яких потім одразу відправляли до Афганістану. Дуже добре готував, багато хто з його випускників виживали в Афгані лише завдяки знанням, що отримали від Олександра.

Після армії почав працювати у локомотивному депо "Полтава", отримав фах "помічник машиніста", їздив на пасажирських, а згодом і товарних составах. Там і трапився випадок, який прогримів на всю країну.

У кінці 80-х років Олександр Анаталійович працював на потязі "Полтава - Київ". Одного разу в районі міста Лубни бригада машиністів запобігла великій залізничній аварії, коли вчасно помітила, що на колії розібрані стики рельсів та миттєво зреагувала, вдаривши по гальмах. З колії зійшов лише тепловоз та декілька вагонів, обійшлося без жертв, а Луку нагородили державною грошовою винагородою.

Він ніколи не ховався і коли 09.08.2014 року йому подзвонили з військкомату, то вже через годину Олександр Анаталійович їхав на навчальний полігон Десна. У листопаді був зарахований до 16-го окремого мотопіхотного батальйону, який був приряджений до 92-ї окремої механізованої бригади. З вересня по листопад перебував на кордоні з Придністров'ям, на підсиленні блокпостів.

02.12.2014 його батальйон був доправлений до Щастя, у якому він перебував до 08.03.2015, коли відділення, у якому служив Олександр, було поставлене на охорону складів у місті Сватове.

У травні 2015-го Олександра було перекинуто до Донецької області, службу ніс у селі Курдюмовка та Зайцевому, вже у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

03.09.2015 року відбулася демобілізація, а вже у лютому 2016-го він підписав із ЗСУ контракт. Знову навчання у Десні, у червні Лука був відправлений до Луганської області, а через місяць вийшов на ротацію, на полігон у Башкіровці, біля Чугуєва, а згодом - на полігон у селі Гончарівське. Восени знову переведений до зони війни.

Сержант, командир зенітно-ракетної самохідної установки 4-го відділення зенітно-артилерійського взводу 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 1 грудня біля села Красногорівка Мар'їнського району Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми, отриманої під час мінометного обстрілу наших позицій.

Похований 4 грудня на Алеї Слави у Полтаві.

У нього залишились батько, сестра, дружина та син.

Цей нарис для нашої пам'яті, інакше, якщо байдуже ставитися до своїх полеглих солдат, то можна починати сміливо прямувати до печер, звідки колись виповзли наші далекі пращури.

Пам'ятаємо кожного, хто віддав власне життя заради соборної та самостійної Української держави у цій війні з російським окупантом.

Слава і шана полеглим Героям!

Біографічна частина взята зі сторінки у соціальній мережі.