Поточні конфлікти на планеті необхідно розуміти як симптоми ширшої кризи. Вона множить метастази у геополітиці, ширячи ще й кризу довіри.
На цьому наполягають у редакційному матеріалі на шпальтах впливового міжнародного видання Foreign Affairs. Зазначається, що все більше стає очевидним: жодна держава не розглядається здатною самотужки підтримувати порядок у світі, а наддержави відмовляються співпрацювати, щоби робити те саме, — тому глобальна система швидко втрачає довіру.
Ця планетарного масштабу втрата довіри, своєю чергою, посилює геополітичну нестабільність і невизначеність, оскільки політичним вакуумом користуються різні суб'єкти: від суперницьких та пристосуванських держав до терористів із кримінальними елементами. Вказана тенденція, швидше за все, погіршиться, перш аніж стане кращою (у найближчі десятиліття не стане — прим. ред.).
Як чинний світовий лідер США — гарантом усталеного після 1945 року глобального порядку. Але Вашинґтон усе частіше розглядається як небажаний і нездатний грати цю роль принаймні без широкого концерту однодумців, а єдиний реальний конкурент — Пекін — позиціює себе як основну альтернативу США, хоча вважається, що КНР не здатна посісти це місце.
Таким чином, за відсутності співробітництва обох наддержав геополітична стабільність та поновлення міжнародного порядку здаються далекими. Хоча США і залишаються провідною державою у 2023 році, все ж не очевидно, що вони можуть самі підтримувати — ще менше відновити — міжнародний порядок.
Це відбиває не тільки зміну балансу сил, в основному відзначену підйомом комуністичного Китаю за сприяння окремих американських дипломатів у минулому, але й стурбованістю інших країн з приводу наростального розриву між глобальними зобов'язаннями США та їхньою готовністю й здатністю виконувати їх. Світом множаться сумніви у довірі до Вашинґтона.
За минулі два десятиліття зовнішньополітичні рішення Америки відштовхнули від неї як традиційних союзників, так і країни, що розвиваються, на сумнозвісному «глобальному Півдні». Цей макрорегіон, як і Захід, не єдиний, і не колективний, але самовпевнений та з власними постколоніальними комплексами.
Вторгнення до Іраку 2003 року було особливо руйнівним, серйозно підриваючи глобальну довіру до Вашинґтона. Рішення відмовитися від «червоних ліній» щодо застосування хімічної зброї в Сирії режимом кремлівської маріонетки Башара аль Асада ще більше підірвало довіру до США.
Нещодавні погрози США вийти зі складу НАТО і відмовитися від Транстихоокеанського партнерства, озвучені 45-м президентом Дональдом Трампом, підривали їхню надійність як стратегічного, так і комерційного партнера. Але найсерйознішим чинником, який підриває довіру до Америки, може бути те, що Джордж Кеннан назвав «проблемами свого внутрішнього життя».
За минулі роки суспільство та політична система США стають дедалі розділенішими й неблагополучними. Очікувана тривалість життя скоротилася зі зростанням нерівності доходів, і багато показників вказують на зростання поляризації: довіра громадськості до федерального уряду у Вашинґтоні перебуває на рекордно низькому рівні.
Майже дві третини демократів і республіканців вважають, що члени протилежної партії — нечесні й аморальні за інших американців, а невелика, проте зростаюча кількість громадян США з обох партій вважають, що політичне насильство може бути виправдане. Після 6 січня 2021 року Америка більше не має безперервної історії мирних передач влади, що було — загуло.
Сьогодні, з відновленою нестабільністю на Близькому Сході, болісною війною в Європі, зростанням напруженістю в Індо-Тихоокеанському регіоні й технологічними змінами, що продовжуються, які змінять наш світ настільки, що ми лише тепер усвідомлюємо, як стикаємося із нестабільним і невизначеним геополітичним середовищем. В умовах відсутності довіри або нових форм співробітництва між наддержавами геополітична волатильність та невизначеність, схоже, будуть одними з визначальних особливостей глобальної політики на довгі роки.