Війна проти України сприймається наразі Кремлем як важливий, але не єдиний фронт для РФ. Окупанти вважають, що воюють проти цілого Заходу.
Про це у своїй статті на шпальтах видання «Interfax-Україна» наголосив очільник вітчизняної Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко. Він виділив наступні 4 завдання, які путінський режим поставив собі для реалізації:
а) Завдання 1. Забезпечити внутрішню стабільність, мобілізувати населення і економіку, збільшити виробництво озброєння та військової техніки.
Кремль поки-що забезпечує стабільність економіки та керованість суспільно-політичними процесами. Зачищено політичне поле: знищено або маргіналізовано ліберальну і ультраправу (так звані «турбопатріоти») опозицію.
У 2026 році обсяги військового виробництва у РФ мають підтримувати масштабні бойові дії високої інтенсивності, а у 2028 році РФ має відновити воєнні спроможності, які вона мала на 2022 році. Саме під це сформовано російський бюджет на 2024-2026.
Вже у 2024 році майже 40% видатків бюджету йде на війну (29,4% або понад $100 млрд — на оборону та 9,2% або $34 млрд — на правоохоронців і спецслужби), у 2025-му — 35% ($93 млрд та $35,5 млрд відповідно), у 2026 році — 30,5% ($80 млрд та $37 млрд. відповідно). Тоді, як у 2023 році ці показники становили 31,8% ($69,5 млрд — на оборону та $35 млрд — на правоохоронців і спецслужби).
б) Завдання 2. Сформувати альтернативну Заходу коаліцію держав, «коалиции большинства».
Цей формат «Глобального Півдня+» має просувати альтернативні Заходу моделі (політичні, економічні, фінансові, гуманітарні, ціннісні тощо). Мета росії у побудові коаліції більшості є «нормалізація Заходу», перетворення його на ще один регіон (Євро-Атлантика) з перспективою подальшого вбудовування західних країн у свої регіони (Північна Америка, Європа, Східна Азія), а США — просто в ще одну провідну світову країну.
На їхній погляд, Захід — це потужна, проте відступаюча натура. Для цього потрібно, у тому числі посиленням ядерного шантажу, зламати волю Заходу до конфронтації, переконати західні еліти, що вони беззаперечно програють та їм слід мирно відступити.
Ключову роль тут матиме посилення воєнної потужності росії, Китаю та інших країн коаліції більшості. Зрештою країни Заходу мають обирати: перетворитися на ізольовану фортецю або приєднатися до більшості світового співтовариства.
Протиборство росія-Захід має фундаментальний, не лише геополітичний та геоекономічний, але й ціннісний характер. При цьому результат війни РФ проти Україні має глобальне значення і стане потужним імпульсом для зміни глобального балансу у той чи інший бік.
Прагнучи створити міжнародну коаліцію путін заграє з мусульманами у середині росії. Попри незадоволення багатьох росіян, кремль дозволяє главі Чечні Рамзану Кадирову публічну позасудову розправу над підозрюваним у нарузі над Кораном.
Сталінські традиції антисемітизму теж розглядають у кремлі як інструмент у налагодженні відносин з пропалестинським табором. На нараді силовиків після погромів у Дагестані путін не засудив антисемітизм як такий, а радше висловив невдоволення тільки його неконтрольованими проявами.
в) Завдання 3. Підготовка до майбутньої агресії проти інших країн.
Наразі пріоритет — Молдова і країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія: вся західна частина колишнього СССР і Кремль уже розпочав таку роботу. Привід – порушення прав російськомовних (передусім Латвія, Естонія), Москва давно волає про утиски російськомовних у Балтії та право народів на самовизначення.
Після вислання російських дипломатів-шпигунів, росіяни активно інфільтрують країни Європи, насамперед Південної, своєю агентурою, створюючи бізнеси, НГО тощо. Є ознаки підготовки інфраструктури підривної діяльності під велику війну (підхід, апробований за часів СССР).
г) Завдання 4. Роздмухування конфліктів на Близькому Сході, в Африці і на Балканах.
Про підходи рф до близькосхідного конфлікту відомо, але не варто забувати про Африку. Публічна страта Євгєнія Прігожина аж ніяк не означає, що кремль відмовився від прігожинського modus operandi на континенті.
На росії формують «экспедиционный корпус», залучаючи не лише рештки «Вагнеру», але й ГУ ГШ, СВР і ФСБ РФ. Москвою вже апробовано підхід, коли дії псевдо-найманців тісно скоординовані із активністю агентури впливу у місцевому істеблішменті, а також пулом політтехнологів та spin-doctors (політичний бек-офіс).
Усе це має забезпечити необхідний для кремля політичний ландшафт у країні або регіоні, адже росіяни прагнуть скористатися послабленням позицій Заходу, насамперед Франції, у Сахелі і в Африці загалом. Йдеться про природні ресурси, намагання обмежити доступ європейців до урану, нафти і газу, позбутися альтернативних до російських джерел постачання.