Доленосна зустріч лідерів двох наддержав у Сан-Франциско відбулася без значних проривів. Але, як виявилось, і без жахливих провалів.
Безперечно, візит Сі Цзіньпіна у США до Джозефа Байдена 15 листопада 2023 — головна геополітична подія цього року. Всупереч скептицизму певного сегмента нашого суспільства, яким завжди «всього мало» і для яких завжди «та нічого не буде».
Менше з тим, зустріч відбулася і вона дійсно заклала основи планетарної політики на наступний рік. Багато оглядачів-міжнародників, зокрема і я, ще задовго до зустрічі акцентували на тому, що товариш Сі їде до діда Джо із конкретною та виразною метою, а саме: для світового поділу на два полюси, де один китайський, інший — американський.
Це підтвердилось у фразі китайського диктатора на початку зустрічі. Вона звучала так: «Можливий конфлікт КНР і США спричинив би «нестерпні наслідки» для обох сторін, а світ досить великий для процвітання обох країн».
Себто товариш Сі, поки що, не налаштований на війну і не готовий до неї, тож вирішив окреслити двосторонні відносини зі США саме так. А от Байден у публічній площині нічого гучного не сказав, хіба зазначив, що «Ми знаємо один одного дуже давно, ми не завжди й не у всьому були згодні, що не дивно».
Ці слова американського президента можна трактувати по різному. Втім, особисто мені видається, що це був посил — «Спробуємо вирішити розбіжності, а якщо ні — то, що ж...».
З непублічної частини відомо не багато, проте й не мало. Сі знову крутив шарманку про «неминучість поглинання Тайваню КНР», паралельно підкреслюючи, що зараз воювати за нього не буде (дивіться пункт про те, що він не задля війни в США прилетів — прим авт.), а Джо підняв низку питань по світовій безпеці.
Звісно ж, вони не оминули увагою Україну, і з того, про що говорять ЗМІ, можна зробити обережно-позитивний висновок. В обмін на зняття частини економічних санкцій з китайських підприємств, китайський диктатор, ніби як, пообіцяв вплинути на Кім Чен Ина.
Північнокорейський диктатор повинен припинити постачати снаряди та балістичних ракет до РФ. Також обговорювалася можливість припинення постач товарів подвійного призначення, а також чіпів до РФ від самого КНР.
Багатьох сполохало те, що вже після зустрічі, Байден підтвердив, що все одно вважає товариша Сі диктатором, та варто розуміти просту істину: у Джо вибори. Дональд Трамп розігрує карту протистояння США і КНР аж до війни, а Байден грає на зближення з паралельним світовим поділом, тож, щоби Трамп не заважав.
Дідо Джо трошки інтелігентно, зайшов на його електоральне поле не образивши свого китайського vis-à-vis, а підкресливши, що Сі Цзіньпін керує країною з іншою ідеологічною системою, а це, мовляв, у нашому розумінні диктатура. Товаришу Сі й самому невигідно, аби Трамп здійснив «блискавичне» повернення у Білий Дім.
Знову ж таки: комуністичний Китай не готовий до війни ані зараз, ані наступного, ані 2025 року. Потрібна швидка та якісна модернізація армії совєцького зразка управління, оновлення техніки та озброєння, технологічний прорив.
Потрібен час, а повернення Трампа подекуди ясно проглядається на американському політичному обрії; невигідно. Тож, можна дещо стерпіти, удати, що не помітив, заради «гри в довгу» — китайці це вміють, як ніхто.
Доволі цікавою, на тлі цієї історичної зустрічі, видається і реакція основних китайських васалів: Москви, Тегерану та Пхеньяну. Вся ця триголова гідра «наглухо відбита» і має свої принципи: РФ хоче знищити Україну, Іран — Ізраїль, а КНДР — Південну Корею.
Чи вплине зустріч Джо Байдена і Сі Цзіньпіна на настрої Владіміра Путіна, аятоли Алі Хаменеї та Кім Чен Ина сказати складно. Якщо до зустрічі вони пішли на компроміс і збавили оберти, то після — можуть і психанути, при тому, як керовано, так і ні.
Кремлю дуже потрібен бодай якийсь фронтовий успіх до середини грудня, коли путін чи «Путін» оголосить про початок своєї передвиборчої кампанії. Авдіївський та Куп'янський наступи особливих результатів не приносять, а паралельно з'явилися проблеми на Лівобережній Херсонщині.
Тому, з високою долею ймовірності, ресурсна федерація московії повернеться до тактики ракетного терору «просто тому, що може». Фронтових рішень немає — давайте перемовини.
В Ірану свої задачі в регіоні, у КНДР свої, тож теж не виключаю нових провокацій як на Середньому Сході, так і на Корейському півострові й у Тихоокеанському регіоні загалом. Підкреслимо: як керованих, так і самостійних.
Основним же висновком для себе, після зустрічі Байдена і Сі Цзіньпіна, бачимо підготовку до наступного року. Це, одного боку, закриє питання попередніх чотирьох, (2020-2023), а з іншого — закладе основу світової політики для наступних п'яти (2025-2029).
Не треба бути футурологом (Еріком Дрекслером, Мітіо Каку чи наново вигадувати проєкт «Венера) для того, щоби зрозуміти: 20-ті роки XXI-го століття загалом являють собою тотальну та всеохопну перебудову світового порядку. Подивіться хоча б на 2018-й і порівняйте з 2023-м по всіх пунктах (починаючи від COVID і закінчуючи Chat GPT — все стане зрозуміло), А враховуючи, що наступний рік ще й високосний ТА має символ Дракона, себто Китаю — буде дуже цікаво.
Автор – Назар Приходько, медіааналітик, політолог-міжнародник і військовий експерт