Гончарук став перед дзеркалом і… не впізнав себе

Колеги, пропонуємо інтелектуальну задачу – згадати, хто такий Гончарук Олексій Валерійович. Ні-ні, до Вікіпедії і Шмигаль зазирне, ви самотужки! Ну ось, переконалися, що наша пам'ять таки суттєво постраждала від дев'ятнадцятого ковіду? А цей пан, між іншим, півроку був нашим прем'єр-міністром. 

Так-так, нарешті! Правильно – це саме той хіпстер на самокаті, котрий за короткотривалу каденцію зміг профукати практично все, «на крові» накопичене баригами і посіпаками (Українська правда, штришок: Залишки коштів на Єдиному казначейському рахунку на 1 січня 2020 року становили 17,55 млрд грн, що в три рази менше, ніж на 1 грудня 2019 року).

Спершу пряма мова чоловіка, котрого лише днями пробило на визнання усім очевидного ще з моменту всенародного потьмарення, щодо місця і ролі зеленого лісапетного батальйону в сучасній історії: «Перший тип членів команди просував ідеї та боровся за зміни. Зараз їх залишилось дуже мало. Другий тип людей турбувався найперше за те, щоб не нашкодити Президенту. Це найближчі до нього люди. Майже сім’я. Третій тип людей — пристосуванці, які використали Президента як соціальний ліфт. Вони уникають «непопулярних тем», будують або свої годівнички, або відпрацьовують чи нарощують собі «рейтинг». Таких переважна більшість».

До типології Гончарука.

Усі до останнього слова «прозріння» цього екса щодо першого типу девальвуються грудневими виплатами незароблених астрономічних сум «членам групи на самокатах» – міністерські синекури в 200-400 тисяч гривень за мінімалки в 4 173 грн на місяць перекреслюють будь-які виправдання «просуванням ідей» і «боротьбою за зміни». Треба просто замовкнути.

Щодо «сім'ї» – другого, за класифікацією Гончарука, типу людей з оточення Зе. Ці з найкращих спонукань оточили свою «бубочку» непроникним для зовнішніх подразників коконом, що того китайського шовкопряда. І найближчий до закукленого організму патрона Андрій Богдан справді самовіддано турбувався про комфорт посадженого на трон блазня, бубонячи йому аж у внутрішнє вухо винятково приємні новини. Плечем відтираючи Недоразумендель. Зрештою, те прес-секретарське непорозуміння його відтерло на фік. І навіть якщо наша точка зору на «сімейні» розбірки команди комусь із зеленобобиків видиться перебільшено натуралізованою, в ізоляції головнокомандувача від неприємностей навколишньої дійсності гарного мало – зрештою, саме його ментальна схильність до дезертирства має наслідком ідею-фікс про #припинитистріляти. При такому серйозному ґанджі, як відсутність стратегічного мислення, нічого неможливого немає й у припиненні війни в окремо взятій криворізькій голові. Хлопчик грається у зоряні війни. Оточення розчулено витирає сопельки.

Верифікована Гончаруком третя категорія «жополизів з меркантильним підтекстом» у президентському оточенні – найчисельніша. Ми б взагалі улесливе лизоблюдство слуг винесли за дужки, як спільний множник зеленого многочлена. Який би боблях виграв парламентські вибори поза промінням сонцесяйного квартального шоумена?! Відтак, тепер доводиться вилизувати. Соціальний ліфт?! Швидше гімно в ополонці.   

Усі три типи недолугостей, включно з першим, до якого, певно, відносить себе й пан Олексій, нічого спільного не мають з Україною, а це – головне. Проникливі відосики про людський інтерес, щиру потугу змінити усе, негайно і на краще нагадують дитячі фантазії про візит чарівника на днюху. Прилетить зненацька, аякже, на блакитному гвинтокрилі. Щоправда, дурилкам картонним кіно показують таки безплатно.

Здається, що найвеличніший світовий лідер взагалі не планує залишати пісочницю - перший заступник керівника Офісу президента України Сергій Трофімов вже натякає на черговий відступ шаурмістів від христом-богом і під чесним піонерським обіцяного про одну-однісіньку, манюпусеньку каденцієчку: «люди захочуть, щоб Зеленський залишився». Звісно, люди такі. Якщо вже реготати, так до усира*ки …