Хроніки зіткнення печерної нашої держави з передовими цифровими технологіями.

Дорогі прихильники цифрового майбутнього,
продовжую спеціально для вас огляд хроніки зіткнення печерної нашої держави з передовими цифровими технологіями.

Я вже раніше згадав про феєричний законопроект про віртуальні активи, де депутатів-ініціаторів явно підставили недолугі юристи.
Не пройшло і пару днів, як зараз мушу констатувати, що тепер уже голову НАЗК явно вели в оману його підлеглі!

Нагадаю, НАЗК – це орган, котрий карає усіх з майже мільйона українців, котрі подали свої декларації – якщо щось у цих деклараціях не так.

Так от, голову такого могутнього відомства жорстоко підставили зі статтею. Цей матеріал на УП за авторства Олександра Новікова (на фото) стверджує, що єдиним на сьогодні доказом, котрий для НАЗК має підтверджувати факт володіння криптовалютою, є… публічний ключ.

Це, мої любі друзі, дуже дивно. Бо що таке ПУБЛІЧНИЙ ключ?

По суті, це певне число, котре з допомогою математичних формул виводиться з іншого числа, котре зветься приватним ключем. Суть цього дійства у тому, що, знаючи приватний ключ, можна легко вирахувати публічний, а от навпаки – фактично неможливо.

Так от, за визначенням, приватний ключ відомий лише власнику, а от публічний ключ для того й існує, що його можна повідомляти УСІМ!

Далі, про позицію НАЗК. Дійсно, можна допустити, що У ПЕВНИХ ВИПАДКАХ публічний ключ може де-юре вважатися доказом володіння криптовалютою (далі ці окремі випадки розписувати не буду, надто складно-довго).

Але, друзі! Оскільки мова йде, і це підтверджує Новіков у колонці, про КРИМІНАЛЬНУ відповідальність тих, хто декларує криптовалюти, то тут такий дилетантський підхід з публічним ключем є неприйнятним для такого доленосного органу, яким керує пан Новіков.

Є як мінімум дві ситуації, де така неприйнятність очевидна.

1. Існують так звані сервіси довірчого управління. Вони працюють так: їх клієнт переміщає зі своєї адреси у блокчейні на їх адресу криптовалюту, а сам сервіс зобов’язується ці кошти зберігати і, як опція, надавати певні послуги – приміром, платити відсотки, чи давати можливість використовувати цю суму для торгівлі на біржі, тощо. Біткоїни чи інша крипта знаходяться у володінні біржі (або іншого сервісу), але біржа залишається винною клієнту цю певну суму.

Що ж каже Новиков? Що якщо клієнт перерахував свої біткоїни біржі, він – уже не власник, немає у нього криптовалюти. Це все одно що сказати, що якщо ви поклали свою готівку на власний рахунок у банку, то це вже не ваші гроші.

Нагадую, через такий підхід людей збираються притягувати до кримінальної відповідальності.

2. Як я казав вище, публічний ключ може бути відомий усім. Тому несумлінний декларант може взяти публічний ключ у, скажімо, когось знайомого (або навіть незнайомої людини!), і сказати – любе НАЗК, так от же він, мій публічний ключ!

Головне, щоб сума криптовалюти на відповідному рахунку відповідала задекларованій. Що тоді робитиме НАЗК – невідомо.
Ще раз нагадаю, що НАЗК хоче, щоб декларанти несли кримінальну відповідальність. І при цьому намагається їх звинувачувати за критеріями абсолютно помилковими і явно взятими «зі стелі». Хотілося б побачити, хто ухвалив у НАЗК рішення, що публічний ключ – це ультимативний доказ володіння криптоактивом?

***
Те, що я тут пишу – це насправді вершина математичного та правового айсберга, і винятково через формат ФБ-допису мушу бути лаконічним.

З повагою, щиро ваш, колишній студент механіко-математичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка, І. Луценко.