Ірак і Левант як ключ до нової геополітичної архітектури України
Геополітика — це не дипломатія етикету, а наука про геостратегію — про те, як розташування держав впливає на політику.
Це пізнання світоустрою за допомогою аналізу народів, кордонів, рік, морів і озер, на основі спільних загроз і спільного стримування конкурентів. Це вміння вираховувати союзників, які отримують вигоду просто від існування і розвитку цього народу в цій частині Земної кулі, тому що їхнє існування створює загрозу або конкуренцію сусідам, які є твоїм ворогом. Україна та арабські країни мають спільну рису — вони знаходяться під впливом великих держав, які прагнуть контролювати їхні ресурси та політику. Саме тому союз слов’ян і арабів є природною реакцією на географію: формування нової вісі держав, які прагнуть незалежності від імперій минулого.
Серед арабських країн особливе геостратегічне значення має регіон Іраку і Леванту (Ірак, Сирія, Ліван, Палестина і Йорданія). Це колиска цивілізацій: у Дамаску і Багдаді були розташовані столиці Арабського халіфату часів його найбільшої могутності.
Цей регіон займає особливе місце в Корані, де його названо «благословенними землями», що знаходяться навколо мечеті Аль-Акси (Єрусалим, Палестина). Регіон межує з Іраном, Туреччиною, іншими арабськими країнами, з Ізраїлем, а також є найближчим серед арабських регіонів до росії і може впливати на неї, коли посилиться. Ірак і Левант — це перехрестя торгівельних, культурних і релігійних шляхів, надзвичайно складний, але перспективний регіон. За вплив у ньому змагаються Іран, Туреччина, арабські монархії Перської затоки, США і росія, а «Ізраїль» окупував Палестину, частину Сирії і напав на Ліван. Цей регіон є конкурентом росії на енергоринку, важливою територією для транспортування енергоресурсів з Ірану і Катару до Європи, а також має ідеологічний вплив на російських мусульман і мусульман у всьому світі.
Поки в Сирії та Іраку тривали бойові дії, це робило неможливим ані видобуток власних ресурсів, ані транспортування ресурсів з Ірану чи Катару до Європи. росія збагачувалася на продажі власних нафти й газу, адже в одних конкурентів — війна (Ірак, Сирія), а інший (Іран) — під санкціями. Війною також скористалася Туреччина, яка посилила свої позиції в Сирії та розпочала процес тюркізації арабського населення, очевидно сподіваючись відродити Османську імперію. Туреччина чудово почувається поруч із російськими військовими базами в Сирії.
Якщо країни Інтермаріуму об’єднаються, вони зможуть спільними зусиллями витягнути регіон Іраку і Леванту з цієї тяжкої військово-політичної ситуації, звільнити його від іноземних військових баз та зупинити ізраїльську окупацію. Україні вигідно, щоб центр військово-політичної сили перейшов від Туреччини до Іраку і Леванту, а центр нафтогазової торгівлі — від росії до цього регіону. Тоді він перетвориться на потужну силу і за допомогою решти арабських країн та Європи зможе сприяти формуванню вільного Кавказу.
Розуміння тонкої геополітичної залежності розвитку України від розвитку арабських країн дає нам усвідомлення, що у нас спільні геополітичні вороги. Геополітика незмінна. росія вважає себе спадкоємицею Візантії й татаро-монголів — Золотої Орди. Тепер на місці Візантії — Туреччина, яка намагається відродити Османську імперію і є конкурентом арабських країн та Ірану, а роль татаро-монголів зі Сходу виконує їхня спадкоємиця — росія, яка напала на Україну і руйнує міста Сирії. Нам слід повернутися до успішної для нас конфігурації, коли араби були сильними. Так уже було, і це було вигідно для нас. Слов’яни й араби разом здатні посилити один одного. Це союз рівних із чудовими перспективами та взаємодоповнюваними економіками.
(На фото — Алеппо, економічна столиця Сирії)
(Уривок зі статті «Геополітика України: союз слов'ян і арабів»)
