Іван Сірко - на межі з легендою
З огляду на останні події, коли в передвиборчих перегонах кандидати на посаду міського очільника Полтави не соромляться використовувати "брудні" технології, зокрема плагіат, як-то ми бачимо в Юрія Бублика (свободівець вжив вислів відомого козака-характерника Івана Сірка і не послався на авторство), уважаємо за потрібне пролити світло на постать цього славетного козацького отамана, який не програв жодної битви, а подекують, мав надзвичайні здібності, умів направляти сили природи проти ворога, ставати хортом, якого не брали мечі й кулі. Звісно, сучасні політики жадають і собі таких здібностей, чим можна пояснити посилену увагу до постаті характерника.
То що ми знаємо про Івана Сірка?
«Рабів до раю не пускають»
(І. Сірко)
Іван Сірко є одним з найулюбленіших козацьких діячів української минувшини. Своєю популярністю у народі він може посперечатися з іншими відомими ватажками козацтва: Байдою Вишневецьким, Северином Наливайком чи Богданом Хмельницьким. Що й казати, його діяльність відображена в численних народних оповідках, казках і думах. З його іменем пов’язують відомий лист запорожців турецькому султану, сюжет якого ліг в основу картини Івана Рєпіна, а його вислови стали крилатими. До речі, в сучасній Україні маємо ювілейну монету, чималу кількість книжок і збірок, присвячених його діяльності. На його честь проводяться змагання з бойових мистецтв та вітрильного спорту, його образ широко використовується у сучасній масовій культурі. Вдячними нащадками на його пошану названо вулиці, відкрито пам’ятники і меморіальні дошки. Одним словом, особистість цього кошового привертала і привертає увагу молодого покоління, а його життєвий шлях є перспективним і для наукового вивчення.
На сьогодні про діяльність цього славетного козака ми маємо значний об’єм інформації, втім, як це буває з багатьма історичними персонажами, в історії є ще багато «білих плям». Іван Дмитрович Сірко вірогідно належав до подільського шляхетського роду. Народився він 1605 року в м. Мурафа на Брацлавщині. На цьому відомості про ранні роки життя майбутнього отамана обриваються. Довгий час вважалося, що загін козаків під його проводом брав участь у Тридцятирічній війні на стороні французів, особливо проявивши себе під Дюнкерком у 1646 році, втім сучасні українські дослідники сприймають ці повідомлення як «легендарні»,зауважуючи, що в цей час він очолював загін черкасів у прикордонному містечку Московії Усерда. Втім, вже у Визвольній війні ми маємо достеменні свідчення його участі у військових кампаніях, зокрема у битві під Жванцем 1653 року. Не приймаючи угоди з царем, він тікає від Богдана Хмельницького на Низ і збирає свою ватагу. За гетьманства Івана Виговського виступає його противником, обирається полковником на Запоріжжі і подільських полках. Після 1664 року перебирається на Слобожанщину, де згодом стає харківським полковником. Довгий час виступав як союзник свого кума Петра Дорошенка, мав значний політичний вплив на Лівобережжі та Слобожанщині, конфліктував з Іваном Брюховецькми та Іваном Самойловичем у зв’язку із претензіями на гетьманську булаву.
Головним напрямком його діяльності були походи на татарські улуси для відбиття ясиру і здобичі. Ці військові виправи принесли йому широку популярність: Іван Сірко близько 20 разів обирається кошовим отаманом, на своєму рахунку має більше 60 переможних баталій. Його запорожці наводили жах на все північне побережжя Чорного моря та Крим, не раз брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Бендери, Арабат, Перекоп, навіть Ясси. Більше того, татарські матері лякали дітей іменем Сірка! Якщо в своїх військових діях він був прихильником збереження козацької вольності і здобування «козацького хліба», його політичні погляди були нечіткими і в деякій мірі авантюрними, однак в принципових питаннях він завжди керувався ідеєю незалежності України. Добре розуміючи політику Москви, він йшов на різні політичні кроки, прагнучи знайти вихід із скрутного становища, в якому опинилася наша країна після смерті Богдана Хмельницького.
Завершуючи цю невелику розвідку про Івана Сірка, хотілося б закінчити її рядками харківського художника Сергія Пущенка, автора серії картин «Сім днів Івана Сірка»: «Коли на Українській землі, в козацькій родині Дмитра Сірка народився син Іван і баба повитуха піднесла його до столу, то він став на дві ноги, взяв пиріг і з’їв його. Це означало, що народився козак із зубами і, за словами пророцтва, було знаменням того, що гризтиме ворогів до самої смерті. На голові у Івана Сірка виднілася і козацька чуприна, вказуючи на те, що, не наклавши головою, проживе славне лицарське життя і помре своєю смертю. Відійшовши в іншій світ, душа його житиме вічно, бо, народившись, малюк міцно стоїть на ногах. Знахарка також віщувала,що козацька душа частенько повертається до нащадків у тяжкі часи, допомагаючи долати негаразди, але про це мало хто з них здогадуватиметься».
кандидат історичних наук,
Юрій Пуголовок
