Роберт Льюїс Белфор (1850-1894) народився дощового дня в Единбурзі у сім'ї інженера. За материнською лінією належав до стародавнього роду.
Після досягнення повноліття юнак змінив прізвище на батьківське — Стівенсон, а написання імені зробив французьким: Lewis замінив на Louis. Фактично, Льюїс став Луї, хоча ніколи не зрікався свого шотландського коріння.
Батько Стівенсона був спадковим інженером, який спеціалізувався на маяках, але син розчарував його, обравши майбутню професію спочатку юриспруденцію, потім літературу. Хоча до інженерної справи у юного Льюїса був безумовний талант, і він навіть винайшов новий вид проблискових вогнів для маяків, навчаючись в Единбурзькому університеті за цією спеціальністю.
У сфері інтересів письменника був туризм (він багато подорожував) та гребний спорт. Юнаком він із товаришем Вільямом Сімпсоном вирушив у тривалий сплав на байдарках каналами Франції та Бельґії, а через два роки подолав гори Савенни.
Вважається, що саме Стівенсон є творцем спального мішка, яким ми його знаємо. Якось він узяв у подорож утеплений хутром мішок, пошитий заздалегідь по його кресленнях; його було зручно носити та складати...
З майбутньою дружиною Френсіс (для рідні — Фанні) письменник познайомився у місті Барбізон, відомому у Франції, яке стало центром однойменної художньої школи. Туди з'їжджалися митці та любителі живопису, серед них була американка за походженням Фанні Осборн.
Жінка була старша за шотландця на 10 років, до того ж заміжня, але від чоловіка — лейтенанта Осборна — пішла через його невірність. Фанні із дітьми переїхала до Європи, де й віднайшла нове щастя з Льюїсом (за 4 роки після знайомства жінка розлучилася з армійцем, узявши шлюб зі Стівенсоном).
Коли Стівенсон поїхав за океан за своєю коханою, він залишився без грошей та роботи, і щоб якось розважити себе та навколишніх, балував пасинка Ллойда захопливими історіями про піратський скарб. Фанні запропонувала записати їх, — так 1881 року у журналі Young People вийшли перші глави майбутнього шедевра «Острів скарбів».
Журнальна публікація пройшла дуже тихо, друкувався Стівенсон під псевдонімом, а випущена згодом книга, під його ім'ям та ілюстрована, що важливо, мала приголомшливий успіх. Читачі жваво надсилали до видавництва листи із проханнями розкрити географічне місце скарбу!
За твердженням деяких біографістів, Стівенсон був шанувальником Фьодора Достоєвського. Під враженням від його роману «Злочин і кара» він написав оповідання «Маркгейм», а тема «двоїстості», знайдена у «Двійнику», вилилася у знамениту повість «Дивна історія Доктора Джекіла та містера Гайда».
До речі, першу чернетку цього твору він спалив, а нова версія була написана всього за 3 дні, без використання друкарської машинки — тільки за допомогою пера та чорнила. Крім романів Стівенсон писав також вірші, але не ставився до них серйозно, тому боявся пропонувати видавництвам, і дарма!
Перша поетична збірка «Свистунці» («Penny Whistles») стала класичним твором у Британії як вірші для дітей. Стівенсон також був великим шанувальником музики, грав на фортепіано та старовинній флейті — флажолеті, навіть намагався писати мелодії (йому належить понад 100 оригінальних аранжувань).
Захворювання дихальних шляхів (круп), на які Стівенсон перехворів у дитинстві, сильним чином позначилося на його здоров'ї. Все життя письменник страждав від проблем із бронхами чи туберкульозу — біографи так і не зійшлися на спільному знаменнику, — недуга посилювала звичка багато курити із самого дитинства.
До того ж він використовував опіум; мабуть, письменник дотримувався думки: вмирати, то з музикою! І жив у своє задоволення, тому недарма останні роки життя Стівенсона пройшли на острові Самоа в Тихому океані, де збудував собі віллу і гідно зустрів старість.
Своєї справи літератор не залишив і спеціально для нових сусідів написав кілька книг. Самоанці називали його «оповідач», тож коли 1894 року письменник помер, його труну підняли на вершину скам'янілого вулкана Веа і поховали, вибивши на могилі наступні рядки:
«Я радісно жив і легко помру. Але вам заповідаю одне — написати на моїй плиті: моряк із морів повернувся додому, мисливець із гір повернувся додому, він там, куди йшов давно».
Водночас як уже повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», відомий німецький письменник міжвоєнного періоду Еріх Марія Ремарк здобув світову славу своїми пацифістськими творами. Проте не мав сімейного щастя.