«Великий китайський Брат» — це аж ніяк не технології, як міркують західні політики. Навпаки, провідною силою є звичайні завербовані агенти.
Приголомшливе розслідування оприлюднили журналісти американського видання Foreign Affairs. Як вдалося з'ясувати, кількість шпигунів обраховується не десятками чи сотнями, а сотнями тисячами (ба навіть мільйонами! — прим. ред.), котрі чекають на свою активацію з Пекіна.
Хоча за минулі 20 років лідери КНР створили високотехнологічну систему спостереження, що включає програмне забезпечення для розпізнавання осіб, інтернет-моніторинг та всюдисущі відеокамери. Але головним джерелом інформації залишається створена за 8 десятиліть велика мережа шпигунів.
Саме їхня, до слова, ніяк неоплачувана робота має вирішальне значення для виживання комуністичного режиму, котрим сьогодні керує амбітний старець Сі Цзіньпін. Ці шпигуни з інформаторами, а не камери чи штучний інтелект, дозволяють Пекіну придушувати інакодумство.
На тепер у Піднебесній діють два основні відомства, які відповідають за національну безпеку:
Позаторік режим товариша Сі витратив 1,44 трильйона юанів (майже $202 мільярдів — прим. ред.) на внутрішню безпеку. Для того, щоби не створювати суперника своїй монопольній владі, Комуністична партія Китаю розподіляє завдання спостереження між різними підрозділами сил безпеки та іншими суб'єктами, пов'язаними із державою.
Фактично, номенклатура отримує вигоду від участі державних підприємств, університетів та інших організацій, які передають інформацію режиму, без збільшення кадрів таємної поліції. Компартія контролює систему безпеки завдяки інфільтрації своїх вірних членів у кожен підрозділ і встановлюючи 5-річний термін перебування на посаді вищих керівників служб безпеки, чого не існувало у жодній державі колишнього соцтабору.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам про те, як уряд КНР розраховує стати єдиним господарем Арктики. Полярні регіони стають новими стратегічними рубежами для комуністичного Китаю.