Кому вигідна війна і хто краде нашу Батьківщину

Я багатьох дратую своїми дописами…

Це зрозуміло — їм важко вилізти зі своєї світоглядної «хатинки», яка, хоч гнила, смердить і хитається, але побудована на «святому»:
на героях, які «не їб#ться і не сруть» (перепрошую за цитування порохобота Подерв'янського);

«Революції Гідності», що принесла українцям визволення;

путіну-х#йлі, котрий у всьому винен «лічно»;

гейропейських друзях за статусом — хто президент, той і друг, тощо.

Дратую тим, що на персічно-електоральну думку мав би щось очолити, зорганізувати, десь балотуватися та щось міняти. Або хоча б донатити з пенсії (у наданні якої мені цілком свідомо, цинічно та брутально держава відмовила, тож нехай подавиться в особі паразитів, які її очолюють) і закликати до цього інших бідолах.

Ні, шановні, так воно не працює. Поки ви тримаєтесь за свої ілюзорні струхлявілі «хатинки», доти жодне гідне житло не збудуєте. Я не руйную ці нікчемні халабуди, а лише вказую на те, що можна жити по-іншому.

Для цього треба перестати підпирати гнилі стіни патиками хуцпи з ментальних випорожнень різних портнікових, а подивитися правді в очі та почати проєктувати нове, світле та гарне помешкання.

До прикладу, допис вашого покірного слуги від сего дня 2017 року:

Вони вельми хитрі. Вони вивчають ваші надії та сподівання, вашу віру та гнів і малюють вам міражі. У своїх ефірах, газетах, агітках. Вони закликали вас на Майдан, а коли вам набридла пустопорожня балаканина, і ви розійшлись по домівках, вони побили ваших дітей.

У той день мені вперше стало гидко від «Слава Україні!» з уст нікчем, які піарилися на потовчених студентах. Мені було тривожно. Потім стало лячно. Від розуміння — вони приносили ритуальні жертви. Вони творили криваві символи під телекамери своїх холуїв та полум'яні спічі розгублених опозиціонерів, котрі побачили, що самі розбудили ураган, який несе їх у пекло…

Тепер пекло — це Україна. Їм тут добре. Вони увімкнули кондиціонери, бо стали привілейованими чортами. Вони вам втовкмачили у голови, що це ви переможці Революції Гідності. Щоби ви ними гордилися. Вони носили квіти «Небесній Сотні» і крали. Вони співали гімн України і тримали руки на поляресах з доларами, вкраденими в тої України. Вони одягали вишиванки і продавали Крим. Вони злякалися, домовилися, розгубилися й придумали АТО. Вони підбадьорували вас і заохочували «путін-х#йл@», а потім разом з вами пускали скупу сльозу під «Пливе кача». Не чути вже «пливе кача». Втомилась. У сльозах утопилась…

Вони дуже обережні й жорстокі. Їх охороняє легіон писак на зарплаті й полчища увірувавших. Їм вигідно вірити. Як і майбутньому Антихристу. Це добре оплачується. Це безпечно, бо є ворог. Є війна. Війна робить їх владу сакральною. Війна вбила багатьох і стала багатьом сенсом життя. Це для вас війна — смерть і герої, котрі все-таки вмирають. Для них — це супермаркет індульґенцій. Вони їх там купляють, віддаючи дещицю на цій війні вкраденого.

Вони вам намалювали ворогів та героїв. Але справжні герої в їхніх ЗМІ — лише мертві. Так безпечно. Живі — несправжні. Ляльки. Гламурні революціонери в брендових шматах з пошматованою совістю…

Я їх бачу. Їх і їхніх слуг. Вони створили для вас іншу реальність. І вам у ній добре. Вона чорно-біла. Путін — ворог. Хто проти влади — той на боці Путіна. Ви повірили в їхні реформи, бо вам ще є за що жити. Є заради кого. І ви вірите в мир, за який платите дорогу комуналку й чиїсь життя. Це лотарея. Російська рулетка. В якій барабан має все менше порожніх отворів, а ви все тиснете й тиснете на курок…

Ви вже вкрали майбутнє у тих, заради яких повірили їм. Ви присмокталися до кредитів і не думаєте, що доведеться віддавати. Вам віддавати. Не їм. Бо у вас одна Батьківщина…

А вони продали вашу Батьківщину. В роздріб. Приватизацією і корупцією. У вас на очах. І допродують, підкидаючи вам кілька грошиків на життя.

Вони добре платять тим, хто буде вас знищувати, як ворога. За те, що ви рано чи пізно спробуєте протестувати проти них. Але вони не повторять помилок тих, кого відтіснили від корита ціною життів ваших ближніх.

Вони розумні. Вони прораховують ризики й щедро платять тим, хто переконує вас у тому, що їхні «потьомкінські села» є справжніми. Вони еліта зі знаком мінус. Вони чужі. Це паразити, які знайшли баланс між споживанням та смертю.

Вони їстимуть ваше тіло так, щоби воно не вмерло. Регулюючи свою популяцію показовим очищенням. І ви повірите, що вони очищаються. А я бачу, що вони лише формують касту елітних паразитів, відбираючи в неї найдостойніших солітерів…

Вони це знають. Я бачу. Не один я. Але нас мало, щоби переконати вас почути правду про них. Тому ми, усвідомлюючи, намагаємось сказати. Можливо не складно. Не хором. Не про все. Але ви не чуєте. Не хочете чути. І з тим нічого вдіяти ми не можемо. Лише застерегти…

Я не буду розповсюджувати цей допис. Немає сенсу. Ці слова просто прийшли. І нехай тут залишаться. На моїх сторінках…

Наше майбутнє може бути затишною хатинкою серед вишневого саду або такою закинутою хатою-пусткою. Воістину — це лише наш вибір…