Created with Sketch.

Криза ідентичності ООН

29 жовтня, 13:40
Фото: Facebook

Антоніу Ґутерриш створив небезпечний прецедент, ставши на бік агресора і воєнного злочинця. Можливо, виторгував собі пенсію від «Газпрому».

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Створена після Другої світової війни Організація Об'єднаних Націй за великим рахунком мала стати інструментом для забезпечення єдиної мети — уникнути ще одного повномасштабного зіткнення масштабу двох світових війн. Усе інше там утворювалося бонусом.

ООН будувалася як інструмент мирного співіснування блоків у контексті совєцько-американського протистояння. Вона працювала як майданчик для дипломатії, а не для активного розв'язання конфліктів.

Структура Ради Безпеки із правом вето для 5 постійних членів, які представляли країни-переможці у Другій світовій війні, стала точкою постійних розбіжностей. Коли у світу було два ключових центри ухвалення рішень, це не погано працювало.

США і СССР вели локальні війни, іноді діяли спільно, щоби заспокоїти найбільш неадекватних, іноді воювали руками третіх країн. Але кілька ключових разів, коли світ опинявся на межі глобальної кабзди, — у тому числі на майданчику ООН сторони прогинали одна одну.

Особливо показова, звісно ж, Карибська криза 1962 року.

Після завершення Холодної війни й поступової ерозії всього післявоєнного порядку денного з його двополярністю і більш-менш визначеністю альянсів і політик, ООН поступово почало перетворюватися на релікт Холодної війни. Застарілий, неефективний релікт.

У сучасному світі, де найбільші конфлікти стосуються не протистояння блоків, а тероризму, зростальної агресії, свавілля диктатур до власного населення, етнічних та релігійних конфліктів, зміни клімату, таке «заморожене» бачення виявляється слабким. Ба більше: неадекватним.

Організація не змогла адаптуватися до нових глобальних викликів після завершення Холодної війни, коли сторін суперечки стало раптом понад дві. Для розв'язання таких системних проблем, як антропогенний вплив на клімат, в ООН не вистачає влади, для вирішення більшості військово-політичних конфліктів.

Будемо відверті, навіть механізму впливу на членів Радбезу бракує, якщо їхні інтереси не збігаються, а шалена бюрократизація часто веде до дуже відкладеної реакції на доволі ординарні виклики як то епідемії чи посухи. Звідти й злочинна бездіяльність у Руанді, і повільна реакція на боснійську війну, на війну у Конґо, Сирії, Ємені, Україні...

Зараз ООН відверто провалюється в Україні (і це ще можна зрозуміти, бо ядерна росія) і, що ще показовіше, — у Судані. Там немає ядерних держав як прямих учасників й у результаті ООН залишається бездіяльною.

Зараз ООН, яка не знає заради якої місії існує, нагадує величезну бюрократизовану корумповану ГОшку, яка існує заради існування і не може змусити власних донорів і бенефіціарів поводитися більш-менш адекватно. Бо організація існує переважно користуючись із донатів ключових членів: США, ЄС, Індії, КНР і РФ.

Це створює додаткові залежності, які роблять організацію неповороткою, а отже, фактично, блокують будь-які реформи. Візит Антоніу Ґутерриша на саміт БРІКС, — це, власне, апофеоз цієї кризи ідентичності.

Ідейний лівак Ґутерриш, можливо, прагнув показати, що ООН залишається нейтральним арбітром, але вийшло все через талант. Бо він попхався на росію шукати розуміння в очах людини, яка чхала на ООН і її місію.

Старі ідеали ООН, які спиралися на балансування й арбітраж, прямо суперечать тому, що декларує БРІКС — багатополярний світ, де правлять інтереси, а не принципи й право. Тобто голова ООН відвідує захід, учасники якого часто протиставляють себе ідеалам ООН.

І це не тільки про росію. Наприклад, Китай ігнорує рішення суду ООН по Південнокитайському морю і продовжує тиск на Філіппіни, Іран масово порушує права людини та підтримує терористичні проксі сили.

А ось цей візит минулого тижня до Казані — лише закріплює думу, що ООН втратила суб'єктність і перетворилася на пасивного спостерігача. Або, що гірше, навіть на легітимізатора дій держав, що порушують її ж принципи.

Що з цим робити? Наразі — нічого, бо докорінна реформа ООН чи запуск нового арбітра світового порядку можливі якщо цей порядок знову сформується під лідерством вільних країн.

А для цього треба приборкати амбіції агресивних диктатур. Ми лише на початку цього шляху.
Читайте також
Ілон Маск і трампісти
Опінії
Дональд Трамп матиме серйозні проблеми, якщо припинить підтримку України, - Foreign Affairs
Війна
Трамп і Маск: що живить цей тандем
Опінії
Туреччина закликала заборонити відправку зброї Ізраїлю
Війна
Україна — НАТО: про помилкові припущення Заходу
Опінії
ЄС намагається підготуватися до можливого повернення Трампа до влади в США
Світ