Created with Sketch.

Криза ідентичності ООН

29.10.2024, 13:40
Фото: Facebook

Антоніу Ґутерриш створив небезпечний прецедент, ставши на бік агресора і воєнного злочинця. Можливо, виторгував собі пенсію від «Газпрому».

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Створена після Другої світової війни Організація Об'єднаних Націй за великим рахунком мала стати інструментом для забезпечення єдиної мети — уникнути ще одного повномасштабного зіткнення масштабу двох світових війн. Усе інше там утворювалося бонусом.

ООН будувалася як інструмент мирного співіснування блоків у контексті совєцько-американського протистояння. Вона працювала як майданчик для дипломатії, а не для активного розв'язання конфліктів.

Структура Ради Безпеки із правом вето для 5 постійних членів, які представляли країни-переможці у Другій світовій війні, стала точкою постійних розбіжностей. Коли у світу було два ключових центри ухвалення рішень, це не погано працювало.

США і СССР вели локальні війни, іноді діяли спільно, щоби заспокоїти найбільш неадекватних, іноді воювали руками третіх країн. Але кілька ключових разів, коли світ опинявся на межі глобальної кабзди, — у тому числі на майданчику ООН сторони прогинали одна одну.

Особливо показова, звісно ж, Карибська криза 1962 року.

Після завершення Холодної війни й поступової ерозії всього післявоєнного порядку денного з його двополярністю і більш-менш визначеністю альянсів і політик, ООН поступово почало перетворюватися на релікт Холодної війни. Застарілий, неефективний релікт.

У сучасному світі, де найбільші конфлікти стосуються не протистояння блоків, а тероризму, зростальної агресії, свавілля диктатур до власного населення, етнічних та релігійних конфліктів, зміни клімату, таке «заморожене» бачення виявляється слабким. Ба більше: неадекватним.

Організація не змогла адаптуватися до нових глобальних викликів після завершення Холодної війни, коли сторін суперечки стало раптом понад дві. Для розв'язання таких системних проблем, як антропогенний вплив на клімат, в ООН не вистачає влади, для вирішення більшості військово-політичних конфліктів.

Будемо відверті, навіть механізму впливу на членів Радбезу бракує, якщо їхні інтереси не збігаються, а шалена бюрократизація часто веде до дуже відкладеної реакції на доволі ординарні виклики як то епідемії чи посухи. Звідти й злочинна бездіяльність у Руанді, і повільна реакція на боснійську війну, на війну у Конґо, Сирії, Ємені, Україні...

Зараз ООН відверто провалюється в Україні (і це ще можна зрозуміти, бо ядерна росія) і, що ще показовіше, — у Судані. Там немає ядерних держав як прямих учасників й у результаті ООН залишається бездіяльною.

Зараз ООН, яка не знає заради якої місії існує, нагадує величезну бюрократизовану корумповану ГОшку, яка існує заради існування і не може змусити власних донорів і бенефіціарів поводитися більш-менш адекватно. Бо організація існує переважно користуючись із донатів ключових членів: США, ЄС, Індії, КНР і РФ.

Це створює додаткові залежності, які роблять організацію неповороткою, а отже, фактично, блокують будь-які реформи. Візит Антоніу Ґутерриша на саміт БРІКС, — це, власне, апофеоз цієї кризи ідентичності.

Ідейний лівак Ґутерриш, можливо, прагнув показати, що ООН залишається нейтральним арбітром, але вийшло все через талант. Бо він попхався на росію шукати розуміння в очах людини, яка чхала на ООН і її місію.

Старі ідеали ООН, які спиралися на балансування й арбітраж, прямо суперечать тому, що декларує БРІКС — багатополярний світ, де правлять інтереси, а не принципи й право. Тобто голова ООН відвідує захід, учасники якого часто протиставляють себе ідеалам ООН.

І це не тільки про росію. Наприклад, Китай ігнорує рішення суду ООН по Південнокитайському морю і продовжує тиск на Філіппіни, Іран масово порушує права людини та підтримує терористичні проксі сили.

А ось цей візит минулого тижня до Казані — лише закріплює думу, що ООН втратила суб'єктність і перетворилася на пасивного спостерігача. Або, що гірше, навіть на легітимізатора дій держав, що порушують її ж принципи.

Що з цим робити? Наразі — нічого, бо докорінна реформа ООН чи запуск нового арбітра світового порядку можливі якщо цей порядок знову сформується під лідерством вільних країн.

А для цього треба приборкати амбіції агресивних диктатур. Ми лише на початку цього шляху.
Читайте також
Чому не весь світ вважає путіна злочинцем?
Опінії
США наказали розвідці посилити шпигунство за Гренландією
Світ
«Лиш боротись — значить жить»: мрія про величну Україну
Опінії
Делегація французьких парламентарів обурена забороною в’їзду до Ізраїлю
Світ
Титани та нікчеми
Опінії
Тюркський світ під тиском: нові лінії розлому у Євразії
Політика