У холоді покинутої сільської хати кволі мухи оживали ближче до пообіддя. Приречено билися головою об сіру запилену шибу.
Жовтень – граційний шатен розпиляв навсебіч бронзові відтінки. Зелені барви поступалися владою над лісовими масивами і уходили з верхівок шикованих дерев.
Вариво війни загорнулося брунатною піною калюж та еритроцитних плям на лівому березі Осколу. У води швидкоплинної річки звисали рвані артерії мостів.
Потрапити на протилежний бік можна було через пантонну переправу. У місті та на околицях їх налічувалося щонайменше три.
– Велкам ту зе Куп'янськ-Вузловий! – Хриплий голос кричав з-за кадру смартфону.
Ми проминалися колесами по металевим секціям переправи намагаючись з вікна побачити дно воронки після чергового паркування ФАБу. Тижнем раніше тут стояла тріскотня стрілецьких боїв.
Єдинорог артилерії перекидував на голови кацапам осколочно-фугасні капсули смерті. Їх почорнілі трупи спочили на узбіччі доріг біля розкарячених скелетів техніки.
Поодинокі перехожі проходили повз дохляків не повертаючи голови у їхній бік; прокляття мовчанням і байдужістю – найтоксичніші. Лише вуличні пси за ширмою кущів очікували зручну нагоду, аби шарпонути їх з краю.
Посеред жвавого перехрестя з виїздом на Ківшарівку стояла розкидані немов іграшки автівки. Узголів'я розбитої колони очолила тентована газель з великим "Z" на дверях і капоті.
Уламки прильоту посікли лобовуху і поранений водій у кацапському камуфляжі вивалився з салону за метр від кабіни. Його тіло тижнями оминали на низькій швидкості транзитні машини.
З часом лице окупанта почорніло, а черево вздулося як на 9-му місяці вагітності. Проїжджаючи повз нього "Маляр" спокушав колектив пропозицією стрельнути одиночним у набряклий купол черева, аби бурдюк дохляка не луснув з бризками браги внутрішнього розкладання неподалік нас.
Смартфон торкав короткий дзвіночок. До полохливих командирських груп приходило соте попередження "уникати скупчення в районі переправ".
Осатанілий ворог тримав їх в прицілі і час від часу здійснював вогневе ураження. Картинка з вікна мені нагадала ілюстрацію з совкової пропагандистської книги з щемливою історією про село Хатинь.
Майдан із пепелища і кілька зотлілих луток що скидалися на рамку контролю в аеропорту. Біля них крутилися літні люди по коліно у багні та кіптяві.
Командир "Капуста" віз мене у відрядження, у далекі села, де звуки артилерії поставали під гострим кутом у вушній раковині. Лобове скло авта було покрите кракелюром і крізь сітку тонких тріщин нам на зустріч летіла смертоносна суміш руїн, розпанаханих мателиг і трупних опаришів...