Багаторічна війна з'їдає нас ізсередини, не всі мають багаж сил триматися надалі. Звісно, хтось ламається перед бажанням спинити цей жах.
Сьогодні, як ніколи, забагато розмов про мир: перемовини, безпекові угоди, формула миру та знову — переговори. Всі ці теми наповнюють заголовки преси, вітчизняної та закордонної.
Щодня хтось із європейських та/або українських політиків жонглює заявами навколо цих понять. До них підключаються друзі Дональда Трампа, намагаючись продати своє бачення «формули миру Трампа», та експерти з обох сторін лінії фронту.
З реальними теоріями можливості перемовин та теоріями змови щодо примушення до миру. Все це як величезний інформаційний шторм, у середині якого звичайний громадянин.
Отже, тут, у середині шторму, починає складатися хибне враження, що закінчення війни виключно дипломатичним шляхом можливе; та ще гірше, — що воно вже поруч. А тепер уявіть громадян країн-партнерів, які абсолютно логічно цитують наших посадовців щодо «формул миру» та потенційних «строків» і питають:
«А навіщо? Навіщо нам далі допомагати, забираючи у себе та віддаючи Україні? Бо ось він, бажаний мир. Вже поруч. Осінь — зима. Ось-ось і настане мир...».
Уявили? А тепер спробуйте їм відповісти, аргументовано, починаючи з того, чому ви так багато наговорили та переконали їх у можливості такого миру.
Виходить? Не дуже, правда? А тепер подивімося на себе. Загляньмо у наше «Я» та відверто запитаймо себе, чи самі ми не повірили в можливість миру перемовинами восени.
Потім подивімося на мапу просування ворога, динаміку 2024 року та ще раз поставмо собі питання: чи можливий дипломатичний мир тут і зараз:
У підсумку, якось воно не складається, правда? Правда. Тому треба робити болючу річ, брати себе за волосся та, як барон Мюнхгаузен, витягати із болота самозаспокоєння знову і знову, та готувати реальний план на випадок, якщо завтра не мир.
Це повною мірою стосується всіх без винятків і без огляду на посади. Бо бажання змалювати себе миротворцем, превентивно перед виборами в США, може коштувати занадто багато для всіх нас.
Тому, що так, як у нас немає відповіді для умовного єврогромадянина, такої відповіді не буде для цілком не умовного Трампа та його команди популістів. Саме тому пора окреслити межі та кордони гри.
Визначити розміри поля та правила насамперед для себе та почати розмовляти та слухати власний народ, який давно подорослішав та набрався мудрості більше за окрему одиницю. Хто б вона не була.