Микола Мельник: Про те, як визволення полонених спробували перетворити на спектакль
Розпочну із того, що звичайно я тішусь, що наші звільнені. Звичайно, я засмучений, що звільненні не всі. Той хто каже, що Цемах не такий вже важливий, хай уявить, що в літаку МН17 були його родичі, а потім розкажіть мені, що мертвих не повернути.
Вчорашня істерія мене трохи покоробила, якщо чесно. У грудні 2017 Україна звільнила 73 свої політв’язнів, але я щось не бачив такої тіхи, дяки і сліз на очах. Тоді були якісь інші полонені? Чи то люди в нас стали сентементальні, що навряд.
Хоча все ж сюжет дійсно був драматичний...і за канонами. Зав’язка – анонсація великого обміну, розвиток – перемовини, перша кульмінація – Рябошапка постить про обмін, перша емоційна яма, коли обмін не відбувається, зневіра, друга кульмінація – звершений обмін, оплески, сльози, розгін через ботоферму подяки Зеленському, і нарешті масова ейфорія і Happy End! Не знаю хто режисер, Бог, ФСБ, Медведчук, Меркель з Макроном, Зеленський... але гарно.
І, тим кого звільнили за великим рахунком по цимбалах, хто режисер, і це вірно. Як і по цимбалах зараз суспільству, що серед звільнених моряків були ті хто на початках свідчив проти своїх...Все забудеться, але результат на табло. Найбільш масштабний обмін за часів ЗЕ відбувся. Хоча за масштабністю і уступає попередникам.
P.S. Я вже не намагаюсь достукатись до українців. Вони давно на речі тверезо не дивляться. Але істерія з боку журналістів і експертів щодо обміну мене занепокоїла, адже коли вже наша цинічна братія починає хитатись із резонансом, то значить суспільство реально хворе і не здатне тверезо дивитись на речі.
P.S.S. І до речі, левова доля успіху обміну належить нашим спецслужбам. І слава Богу ЗЕ ще не добрався до них.
