Самозване недоімперське державне утворення "Росія" в усі часи було провінцією і периферією процесів цивілізаційного розвитку і змін...
Презентована вище мапа Московії цікава не лише тим, що у лівому нижньому куті, знаходимо сусідів московитів: Литву і Польщу. А біля Києва, Овруча, Житомира і Брацлава – бачимо і Україну (лат. Ukranie).
І навіть не написом між Виборґом і Новгородом Великим – Ingrie (про незалежність якої все більше чутно сьогодні). Та навіть і не тим, що тут правильно вказано назву міста під Москвою, яке так і писалось раніше – "Володимир", а не "Владимир" (на честь Великого Київського князя Володимира Мономаха).
Найбільш цікавим на цій мапі є напис біля міста Тула, де проходила так звана "Засєчная чєрта", який вказує на розташування тієї самої Окраїни (лат. Ocraina). Власне, по "Засєчной чєртє" вона і проходила, ця окраїна, а нижче напис – "Мала Тартарія", який вказує на Кримські володіння і кочові народи на нашій землі.
Натомість таке слово є у російській мові. І його правильне застосування бачимо на прикладі цієї мапи, яка є копією більш ранньої роботи Ніколя Сансона (1600-1667), де назви "Україна" й "Окраїна" співіснують без будь-яких непорозумінь та позначають зовсім різні землі.
Зрештою, як тоді так і сьогодні, землі України – це центр. Центр боротьби, осердя цивілізації, освіти, принципів, розвитку і позитивних змін.
Тоді як Московія в усі часи була провінцією і периферією цих процесів. Власне, всі претензії московитів до України, Києва, українців – це бажання бути ближче до центру, до цивілізації.
Бажання, яке в силу неможливості здійснення, сотні років викликає у московитів тваринну заздрість. А ще, – ненависть і жагуче бажання знищувати, вбивати, руйнувати все те, що не вкладається в їх розуміння і частиною чого вони ніколи не зможуть бути.