Історичних аналогій у цій війні з російськими окупантами дуже багато.
Найбільше впадає в око майже буквальне співпадіння планів, методів і риторики фашистів Другої світової війни та рашистів сьогодення. Гітлер і Путін, Риббентроп-Лавров, Скабєєва-Ґьоббельс і так далі, і тому подібне.
Дивуватися нічому. Фашизм завжди повернений в минулі історичні подвиги і базується на ненависті до призначених на роль ворогів, які заважають відновленню колишньої величі.
Берлінському біснуватому заважали євреї, англосакси і комуністи. Московський фюрер не сильно змінив список – українці, англосакси та євреї.
Про це, а також про неминучу поразку московських неофашистів, багато вже сказано. Проте, мене набагато більше вражає історичне підгрунтя нашого опору Кремлю.
Підніміть масштаб, і ви побачите диво: як через 400 років конфліктів та протистоянь знову разом Україна, Польща й Литва. Час показав, хто кому брат!
Цивілізація, заснована на принципах парламентського управління та виборності лідера знову проти московського "самодержавія і єдінорожія"! Іштван Бáторі проти Івана IV Лютого.
Україна, Польща, Литва (а згодом і Білорусь) вже скоро стануть могутнім фактором європейської політики. А Путін і його неофашистська імперія вже померли.
І попри "недержаніє ракет" для Московщини "Послєдній парад наступаєт", у буквальному сенсі. Нам треба із зброєю в руках дочекатися офіційного некрологу.