На російсько-українській війні – як на війні

Товариство, це ж не ми придумали і не лише нам здається, що війна нікого, жодного разу, жодним чином не зробила досконалішим, привітнішим, делікатнішим, добрішим. Тема перетовчена авторитетами і не потребує дилетантських доповнень.

Бо уславлені по один бік окопів герої кривавих січей для вояків у супротивних шанцях були ще тими циніками, садистами, нелюдами. Звісно, в наших шанцях покидьків не могло бути за замовчуванням. Тут для суттєвої частки люду все ще «бьётся в тесной печурке огонь», сниться «синенький скромный платочек», а запитання «хотят ли русские войны» викликає нестримне бажання щось повторювати.

Висловимо крамольне: не вельми й принципово, які прапори майорять над виведеними на останню прю полками. Навіть у національно-визвольних, громадянських, оборонних, релігійних війнах патріот і хрестоносець мають чимало шансів втратити людську подобу.

Та оскільки еволюція все ще збоїть, немає дурних трактувати євангеліївське «Тому, хто вдарить тебе в праву щоку – підстав ліву» як заклик Ісуса Йосиповича до всепрощення. Ба, навіть щирий пацифізм зеленого блазня, мовляв, а давайте, пацани, припинемо стріляти, не знаходить підтримки у поведених на побєдобєсії «братів». Їхні дєди не простять кинутих шинелей.

Атож, якщо контингент військових училищ  не навчити за вибите око вибивати очі усій прифронтовій зоні, а за вибитий зуб не потрощити алаверди обидві щелепи, то молодшим лейтенантам саме в раз прийняти постриг у монаші шати. Даруйте, але, як на нас, саме тому й капелани на передовій – недоречність, там і бог – третє колесо до гаубичного лафета.  

До інциденту з добровільним переходом солдата 95-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ Євгена Добринського на російські позиції в Криму. Наш десантник взятий окупантами під варту до 1 липня, за незаконний перетин кордону вояку світить штраф, примусові роботи, або позбавлення волі до 2 років.

Що там насправді сталося, допетрати наразі неможливо.

За версією ФСБ п'яний та обкурений український солдат блукав Чонгаром у непотребному стані, вдерся на суверенні, хоч і зневоднені федеральні землі Республіки Крим з поки що невстановленою метою.

Міг прийти за «язиком», бо скучив за малою рівненською батьківщиною, мамою, дружиною та малою дитиною, й у разі захоплення Шойгу зі штабним кейсом на трофейному віллісі у сержанта з'являлися шанси на побивку.

Або ж хотів спустити рештки води з Білогірського водосховища, щоб вже остаточно поховати туристський сезон на півострові.

Не виключено, що Євгена міг завербувати Порошенко: провокація на гордості руського міра – Кримському  мосту,  вчинена 24 червня у розпал параду дєдових правнуків на Красній площі, могла би суттєво зміцнити позиції Європейської солідарності на виборах до Київради.

Та й те, мо, хлопак хтів Поклонську узріти наживо.

Українська сторона феесбешну версію гнівно спростувала, джерела наввипередки оприлюднили декілька суперечливих трактувань прикрого трапунку. Дехто побачив на місці пригоди сліди жорстокої боротьби і волочіння «об'єкту, схожого на людське тіло», висхлими солончаками; ще хтось не впізнає нашого, бо на продемонстрованому росіянами відео у десантника на голові польовий кашкет, а мала би бути літня панама; у когось виникли сумніви щодо триденної затримки з фейковим відео – точно катували хлопця і змусили таки звести на себе обурливу і жалюгідну інсинуацію. Кадри російського відосика (не плутати з жанром комунікації т.з. головнокомандувача ЗСУ), переконують знавці, «погано зрежисовані, бо мало нагадують погоду на Чонгарі о п'ятій годині ранку», коли, ймовірно, був нагло поцуплений наш цікавий до околиць Чонгару десантура.

А тут ще й Укрінформ спершу зв'язав нетверезу вилазку Євгена за адмінмежу з військовиком, знайденим 1 червня на тому ж Чонгарі з вогнепальними пораненнями, а вже наступного дня разом з Військовою службою правопорядку ЗСУ запевнив, що «то не той військовий». Чому маємо вірити і що краще для патріота?

Гаразд, конспірологією нас важко здивувати з часів оманського вояжу сім'ї, яка має на вояж конституційне, як мінімум, право.

А слушними вважаємо тривожні зауваги головного редактора сайту Цензор.нет Юрія Бутусова з приводу сучасного стану українського війська, яке поступово, але очевидно випадає із сенсів слогану «армія, мова, віра» як формули української ідентичності.

На думку Юрія Бутусова, непевне блукання десантника-штурмовика Добринського Чонгаром висвітлює купу проблем з організацією служби, моральними якостями «заробітчан при зброї», відсутністю намірів серйозного реформування ЗСУ, засиллям показухи і совка.

А оце нікого не лякає: «Молодь інфікована алкоголем, наркотиками, ігроманією. Це безвольні, слабохарактерні люди, котрим важко виявити свої якості у будь-якому середовищі. Виховання і освіта молоді створюють нам дуже слабкий мобілізаційний ресурс»? І чий це вирок?

Року вистачило навіть громадянам з хронічним дефіцитом смальцю переконатися, що таки не по Савці президентська свитка, що гумор на зоні бікіні не має нічого спільного із нормандським форматом, що награною щирістю і відсутністю «ходок» не вичерпуються чесноти державного управлінця. Що використання дітородного органу не за призначенням смішить лише ідіотів.

Ні-ні, чорні лебеді прилітали й до попередників, не блазень пригнав табун інфантильного бидла до України. Але ж саме цей байдужий до всього тіпа електорат зробив бубочку помазаником!

Хтось із квартального розплідника здатен усвідомити перелічені Бутусовим виклики і загрози воюючій сьомий рік країні? Рівень їхнього мислення – у декількох сторінках реферату з гучним заголовком «Програма діяльності Кабінету міністрів». Гадаєте, доопрацьований реферат виправить становище? Адже за три місяці роботи Дениса Шмигаля кінець епохи бідності шмигонув кудись за обрій, впало навіть те, що ще висіло.  

Німці на це ще жорстокіші: «Таке ніщо живе, а Шіллер помер».  

Охота тролити недолугості зникає. Най швидше заблукалий штурмовик повернеться до рідної казарми.

Усі тривоги пана Бутусова отут.