Арґентина — збільшена у розмірах подоба України. Позаторік там навіть обрали свого Голобородька на посаду голови держави.
Хав'єр Мілей дедалі більше нагадує всі наші уряди після 2014 року разом узяті, а його програма — меморандуми України з МВФ. До речі, ось із ким МВФ не матиме проблем за погодженням умов кредитування, так це саме із Мілеєм.
Усе, що він робить — іде, так би мовити, «у масть» фонду. До речі, багатьом експертам, політикам і фінансистам в Україні подобається харизматичний пан Мілей, але чомусь не подобається МВФ; це одна із найцікавіших загадок масової психології.
Мілей дотримується скорочення соціальних видатків (наука, освіта, медицина), зниження дефіциту бюджету, лібералізації імпорту, скорочення держвитрат на інфраструктуру, зростання комунальних тарифів, посилення сировинної спеціалізації економіки, масової приватизації. МВФ вимагає того ж самого.
Але МВФ у нас не люблять, Мілея ж — навпаки, нагадучи анекдот про щура та морську свинку (до речі, Мілей схожий, говоримо про це із позитивною конотацією). Загалом, уся справа в іміджі!
Якби меморандуми із МВФ починалися з розділу «скоротимо чиновників-паразитів», далі б уже ніхто не читав, усі аплодували б стоячи. А на фразі про «маленьку державу» у прогресивної громадськості починався б ненавмисний екстаз.
Але повернемось до Арґентини, де місцевий Центральний банк (той самий, який Мілей на виборах обіцяв ліквідувати), опублікував середньостроковий прогноз. Арґентинське песо девальвуватиме: від січневих 1042 песо за $1 до 1205 песо наприкінці 2025-го або на 18,1%.
Інфляція цьогоріч становитиме 25,9% (торік — понад 120%); 2026-го вона знизиться до 15,3%, а 2027-го — до 10%. Загалом же, низької інфляції, попри бюджетну рестрикцію, поки не буде, але уповільнення є.
Прогнози щодо зростання ВВП Арґентини на поточний рік відрізняються: від 4,5% (широке опитування підприємств) до 3,8% (опитування топ-10 підприємств). Однак після падіння 2024-го на 4-5% це не густо, хоча у 2026-2027 показники скромніші — 3,7% та уповільнення до 3% у підсумку.
І це ключове, на що завжди слід звертати увагу: лібертаріанська модель не передбачає високої динаміки зростання ВВП на 8-10%, оскільки у лібертаріанській парадигмі це неможливо.
Ось, чому ця модель підходить дуже багатим країнам (але аж ніяк не нашій), де 60-70% населення — це люди з високим прибутком. Натомість вона зовсім не підходить бідним країнам, де 50% і вище — це бідне населення.
Себто лібертаріанство пана Мілея не може швидкими темпами подолати бідність, соціальну несправедливість та нерівність у суспільстві. Так воно, очевидно, і не ставить таку мету, бо бідність у системі лібертаріанства — частина рівняння, тло для підсвічування успіху багатих.
Наголосимо, що ця модель виключно для збагачення максимум 10% населення, і це не економічне вчення, а технологія приходу до влади та утримання її. Тоді, чому ж за цю програму голосують не лише 10% населення — прямих вигодонабувачів, а й ще 50% наслідувачів?
По-перше, багато хто живе міфом особистого успіху та швидких грошей. Це лише соціально відповідальні політичні еліти думають як зайняти та забезпечити 80-90% населення пристойним рівнем життя. Лібертаріанство використовує ці 80% населення як паливо.
По-друге, «поки на світі будуть дурні, обманювати їх стало б із руки». Причому програють навіть підприємці, які голосують за лібертаріанців і це, взагалі, доволі цікава тема. Ключовий закон, про який забувають підприємці, стверджує наступне:
І тут ніяка дерегуляція бізнесу не допоможе, якщо споживачі товарів і послуг не мають грошей. Модель Мілея спрямовано захист великих фінансово-промислових груп, особливо транснаціональних, яким віддається під імпорт весь внутрішній ринок і плюс інтереси зовнішніх кредиторів, десоціалізація та деіндустріалізація.
Розвиток виключно сировинної моделі економіки, скорочення інвестицій у соціальний капітал (наука, освіта, медицина), відмова від антимонопольної політики... До речі, ось прогноз із зовнішньої торгівлі.
2025 року експорт становитиме $83 мільярди, імпорт — $68 мільярдів, торговий профіцит — $15 мільярдів. Чому ж за таких показників торгівельного балансу песо девальвує, загадка; а, ну так, — зовнішні кредитори.
Й у фіналі зазначу, що, на мій погляд, найбільш оптимальна на сьогодні модель економічного розвитку — міксова, коли повна дерегуляція та усунення держави на мікрорівні та сильна держава на макрорівні. Тоді у країні є: і підприємці, і споживачі, і всі вони — з грошима, — адже, якщо споживачі платоспроможні, то й підприємці ситі.