Друга за розмірами країна Південної Америки — наочний приклад втілення у життя правих лібертаріанських ідей. Україні подібне лише сниться.
Теоретичне економічне вчення змогло трансформуватися у дієву політичну технологію приходу до влади та її утримання. Натомість сама влада стає просто інфраструктурним елементом транснаціонального руху капіталу та провідних транснаціональних корпорацій.
Про те, як махінатори із Волл-стріт «роблять президентів» у країнах так званого «третього світу» написано досить багато. Наприклад, роман «Зелений тато» про проникнення до Ґватемали північноамериканської бананової компанії, яка у підсумку і захопила всю владу у країні.
Під гаслами про боротьбу із місцевою корупцією, встановлення лібералізму та демократії; звідси, до слова, і пішов фразеологізм «бананова республіка». Зокрема, про це пише філософ і правознавець Карл Шмітт, Нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стіґліц та інші.
Головне — створити міцні перегородки між тією соціальною спільністю, яку романтики ще називають «народ» і управління ключовими активами країни, включаючи природні ресурси. Транснаціональний Домініум має перемогти місцевий Імперіум, а як це працює у наш час?
Я вже писав про те, що в результаті кризи на світових сировинних ринках внаслідок торгової війни між КНР і США, насамперед можуть постраждати країни із сировинним експортом, наприклад, такі як Аргентина. Про Аргентину згадую окремо, говорячи, що падіння цін на кукурудзу може накрити мідним тазом усі реформи Хав'єра Мілея.
Але не все так лінійно. Всупереч тому, що США закриває фінансування для інших країн і навіть більше — виставляють геополітичні інвойси союзникам на оплату «минулих послуг», — ніби на диво для Аргентини роблять свідомий виняток.
Міністр фінансів США Скотт Бессент, який нещодавно відвідав Буенос-Айрес, пообіцяв надати Аргентині пільговий кредит у разі міжнародного рецесійного шоку та падіння світових цін на сировину. Також його обіцянка повторно прозвучала на організованій членами «JP Morgan» зустрічі у Вашинґтоні; а там були присутні покупці аргентинських активів.
Те, що у цю латиноамериканську країну йдуть інвестори — це добре. Погано, коли вони тільки скуповують землю, щоби засіяти її монокультурами у вигляді ріпаку, сої та кукурудзи, використовуючи гербіцид гліфосат, який отруює воду та повітря.
Міністр Бессент пообіцяв Аргентині кредитну підтримку у разі «ініційованих ззовні шоків». Для цього навіть США не шкода витратити частину коштів зі свого Валютного стабілізаційного фонду, тобто резервного фонду американського мінфіну і, як сказав Бессент в Аргентині:
«Я сьогодні тут тому, що це ключовий день. Уряд Мілея провів велике фіскальне коригування, велике грошове коригування, а в п'ятницю вони оголосили про велике коригування обмінного курсу. МВФ виділив їм $20 мільярдів, а Світовий банк — $12 мільярдів, і я приїхав, щоби продемонструвати свою підтримку президенту Мілею та його прихильність до того, що я вважаю історичним, порятунку Аргентини з прірви».
Ну, і посланець Дональда Трампа нагадав про необхідність... погасити китайський своп. Окрім іншого, Аргентина стає не просто частиною активів транснаціональних корпорацій, а й першим пазлом у процесі побудови США геополітичного кластера «Двох Америк» або «Доктрини Монро 2.0».
У цьому пазлі вже є «макіладора» Мексики із дешевою робочою силою та відсутністю системи охорони праці, Колумбія, родовища міді Чилі, в'язниці Сальвадора та поля Аргентини. Поки що на шляху цієї моделі стоїть Боліваріанська Америка і Бразилія, та чи надовго?