Висловлювання, про які йтиметься нижче, добре відомі широкому загалові. Їх нерідко можна почути у повсякденному житті.
Проте ці цитати не завжди означали те саме, що й зараз. А первісний зміст, вкладений безпосереднім автором, згодом спотворився — вислів тепер сприймається із точністю до навпаки. Почнемо...
«ВІК ЖИВИ — ВІК УЧИСЬ»
Дуже відома фраза, яку люблять наводити як аргумент для обґрунтування важливості вивчення того чи іншого предмета. Насправді ця цитата неповна і часто помилково приписується більшовику Владіміру Ульянову-Лєніну.
Автором оригінальної фрази є римський філософ і державний діяч Луцій Анней Сенека, який у своїх моральних листах до Луцілія написав наступне: «Століття живи — століття вчися тому, як слід жити». Ця фраза і стала пізніше знаменитою приказкою.
Зауважимо, що цей вислів станом на 2024 рік присутній практично у всіх мовах світу. Наприклад, англійською він звучить так: «Live and learn»; у німецькій мові — «Man lernt nie aus»; а в італійській — «Fin alla barra sempre se n'impara».
«МЕТА ВИПРАВДОВУЄ ЗАСОБИ»
Повний варіант фрази, автором якої є засновник Ордену єзуїтів Іґнасіо де Лойола: «Якщо мета — спасіння душі, то ціль виправдовує засоби». Ціль виправдовує засоби — про виправдання аморальних способів досягнення цілей.
Другий варіант — італійською: «Il fine giustifica i mezzi» — приписується письменнику та політичному діячеві Ніколлі Мак'явеллі. Нею славетний флорентієць поверхово підсумовував власні думки, хотівши виправдати будь-які неправильні дії державця, що вони могли послужити захисту тодішнього ладу.
«ІСТИНА У ВИНІ»
Відомий вислів належить римському мислителю Плінію старшому. Насправді у цієї фрази є продовження: «Істина у вині, а здоров'я у воді»; мовою оригіналу: «In vino veritas, in aqua sanitas».
«ДІЛУ — ЧАС, УТІСІ — ГОДИНУ»
Зараз ця фраза вживається у сенсі «Багато працюй, мало розважайся». Однак насправді таке тлумачення не відбиває справжньої сутності сказаного ще в античну добу.
Ця приказка сягає тієї епохи, коли слова «час» і «година» були синонімами. Тобто означала: «Час на справу і час для утіхи», або, говорячи сучасною мовою — всьому свій час, і не більше.
«ВИКЛЮЧЕННЯ ПІДТВЕРДЖУЄ ПРАВИЛО»
Це, відверто нелогічне, висловлювання застосовують зовсім неправильно. Вираз як парафраз із промови Цицерона на захист Луція Корнелія Бальби старшого, звинуваченого у незаконному одержанні римського громадянства незаконна.
Справа слухалася у 56 році до Різдва Христового. Громадянство Бальби було подвійним; це і був формальний бік обвинувачення, тому Цицерон каже, що оскільки в деяких угодах такий виняток є, то ті угоди, в яких його немає, підпорядковуються протилежному правилу, а саме дозволяють подвійне громадянство.
Іншими словами, якщо є виняток, то має бути й правило, з якого цей виняток зроблено, навіть, якщо це правило явно ніколи не формулювалося. Таким чином, існування винятків підтверджує існування правила, з якого ці винятки робляться.
Запам'ятайте: не виняток підтверджують правило, а існування винятків підтверджує існування правила! Саме це мав на увазі Цицерон.
«ДОБРИМИ НАМІРАМИ ВИМОЩЕНА ДОРОГА ДО ПЕКЛО»
Безліч людей чомусь вважає, що ця фраза є синонімічною до «не роби добра — не отримаєш зла» або «хотіли як краще — сталося як завжди». Хоча в оригіналі вислів має звучати ось, як: «Добрими намірами вимощена дорога у пекло, а добрими справами — дорога до раю».
«КУЛЯ — ДУРА, ШТИК — МОЛОДЕЦЬ»
В оригіналі фраза російського «м'ясника» Алєксандра Суворова була такою: «Бережи кулю на три дні, а іноді й на цілу кампанію, як ніде взяти. Стріляй рідко, і влучно; багнетом коли міцно. Куля помилиться, багнет не помилиться: куля — дура, багнет — молодець». Тобто банальний заклик до солдатів економити боєприпаси, бо можуть бути проблеми із постачанням нових.
«БРЕХНЯ ЗАРАДИ ПОРЯТУНКУ»
Традиційно за цими словами криється брехня, яка цілком допустима — тобто виправдана тим, що вона нібито йде на благо людині, яку дурять й оббріхують. Але фраза завдячує своєю появою некоректним використанням біблійного тексту.
У Святому Письмі ніде не йдеться про «брехню заради спасіння», тобто брехню, яку можна зрозуміти та пробачити. У церковнослов'янському тексті Біблії сказано наступне: «Ложь конь во спасение, во множестве же силы своея не спасётся»; переклад: «Ненадійний кінь для порятунку, не визволить великою силою своєю».
Фактично, псалмоспівець зображує нікчемність сил і засобів людських у захисті від ворогів, порівняно із всемогутньою силою Божою. Ніякі засоби, винайдені людиною для зміцнення свого добробуту, що неспроможні вважатися достатніми, неспроможні зарадити справі, тож людина мусить молитися задля перемоги, бо все залежить від Господа.
«КОЖНА КУХАРКА ПОВИННА ВМІТИ КЕРУВАТИ ДЕРЖАВОЮ»
Фраза приписується ватажку московитських більшовиків Лєніну, хоча насправді саме у такому вигляді він її не говорив. Її вирвали з контексту у статті «Чи утримають більшовики державну владу» (жовтень 1917 року):
«Ми не утопісти. Ми знаємо, що будь-який чорнороб і будь-яка куховарка не здатні прямо зараз стати до управління державою. У цьому ми згодні, як із кадетами, так і з Брєшковской та Церетелі. Але ми відрізняємося від цих громадян тим, що вимагаємо негайного розриву із тим забобоном, начебто керувати державою, нести буденну роботу управління в змозі лише багаті чи вихідці із заможних сімей. Ми вимагаємо, щоби навчання справи державного управління велося свідомими робітниками й солдатами, щоби воно було розпочато негайно, залучивши всіх трудящих, всю бідноту».
«Є ЛЮДИНА — Є ПРОБЛЕМА, НЕМА ЛЮДИНИ — НЕМАЄ ПРОБЛЕМИ»
Більшість людей вважає, що ці слова сказав наступник Лєніна на посаді кремлівського вождя. Але Іосіф Джуґашвілі-Сталін насправді ніколи не говорив подібного, бо фраза належить лауреату Сталінської премії, письменнику-пропагандисту Анатолію Рибакову.
Він вклав її у вуста диктатора на сторінках свого роману «Діти Арбату» (1987). Пізніше в автобіографічному творі «Роман-спогад» (1997) Рибаков розповів історію виникнення цієї фрази, «розкрученої» довірливими читачами як реальне висловлювання Сталіна.
«СТАЛІН ПРИЙНЯВ РОСІЮ З САПОЮ, А ЗАЛИШИВ З АТОМНОЮ БОМБОЮ»
Цю фразу приписують британському прем'єр-міністру Вінстону Черчиллю. Насправді вона належить британському історику Айзеку Дойчеру, написаної у некролозі Сталіну (1953) на шпальтах газети The Times.
3 роки потому вислів «перекочував» до статті про Сталіна у Британській Енциклопедії. Дослівно ж в оригіналі некролога фраза Дойчера мала наступний вигляд:
«Однак, протягом минулих трьох десятиліть обличчя росії почало змінюватися. Суть справді історичних досягнень Сталіна у тому, що він прийняв росію із сапою, а залишає з ядерними реакторами. Він підняв росію до рівня другої індустріально розвиненої країни світу. Це не було результатом суто матеріального прогресу та організаційної роботи. Подібні досягнення не були б можливі без всеосяжної культурної революції».
«ДОГОВОРИ ІЗ МОСКОВИТАМИ НЕ ВАРТІ ПАПЕРУ, НА ЯКОМУ НАПИСАНІ»
Одна із відомих цитат, яку приписують німецькому канцлеру Отто фон Бісмарку, також зазвичай не відповідає суті сказаного. Історики не довели її справжність, хоча московитські біографісти Бісмарка стверджують, що канцлер нібито висловив її на Берлінському конґресі 1878 року у такому вигляді:
«Не сподівайтеся, що одного разу скориставшись слабкістю росії, ви отримуватимете дивіденди вічно. Росіяни завжди приходять по свої гроші. І коли вони прийдуть — не сподівайтеся на підписані вами єзуїтські угоди, які нібито виправдовують вас. Вони не стоять того паперу, на якому написані. Тому із росіянами варто або грати чесно, або взагалі не грати».
«РЕЛІГІЯ — ОПІУМ ДЛЯ НАРОДУ»
До сьогодні ця фраза популярна серед атеїстів, хоча також вирвана із контексту. Вважається, що її запозичили совєцькі письменники-гумористи Ільф та Пєтров у Карла Маркса.
Зрозуміло, що це визначення негативне, оскільки релігія (не віра — прим. ред.) постає наркотичним дурманом, з яким треба боротися. Однак за ретельнішого аналізу праць основоположника марксизму бачимо, що класик лівацтва мав на увазі дещо інше.
У вступі «До критики геґелівської філософії права» (1843) Маркс писав наступне: «Релігія — це повітря пригніченої істоти, серце безсердечного світу, а також душа бездушної ситуації. Подібно до того, як вона — дух бездушних порядків, релігія — є опіум для людей!».
Треба пам'ятати, що на середину XIX століття сприйняття слова «опіум» дуже відрізнялося від нинішнього. Тоді мали на увазі насамперед ліки, знеболювальний засіб, який надає пацієнту нехай тимчасове, але полегшення.
Так і релігія, на думку Маркса, покликана подолати тиск природи та суспільства, під яким перебуває людина, подолати її безпорадність в умовах, що склалися. Або хоча б створити видимість цього подолання, бо наркотик не лікує хворобу, а лише знімає біль.
Чому? Та тому, що за Марксом, справжнє життя суспільства полягає у неправильних, спотворених соціально-економічних умовах; простіше кажучи — існують гнобителі та пригноблені.
Це і породило релігію, яка покликана певним чином інтерпретувати умови, що склалися, хоч якось долати «дійсне зубожіння» людського буття, тобто, за Марксом, виконувати ідеологічну функцію. Звичайно, сам основоположник лівацтва не вважав таку ідеологію вірною, а такою, що породжена невірною економічною дійсністю.
До речі, ще задовго до Маркса характеристику опіум до релігії застосовували Гейне, Геґель, Кант і Файєрбах. Відповідно цей розхожий штамп був використаний класиком цілком природно.
Маркс послідовно спростовував традиційну тезу атеїзму «все від релігії», у сенсі — «все погане, що існує в суспільстві, — від релігії». У цьому, звісно, не міг прийняти й позицію клерикалів, що «все хороше — від релігії», оскільки, на його думку, релігія — не базис, а надбудова, отже, вона може дати соціуму «все».