Ані росіяни, ні інші сусіди, ні наші союзники, партнери... Власне ті, хто далеко за океаном, і ті, — хто майже поряд на мапі.
Все ж на поверхні, все відкрито, але вони дивляться і не бачать. Ми ж є та нація, яка з дерев'яними палками й тоненькими щитами вийшла проти снайперів на Майдані та перемогла.
Ми є ті, хто зупинив навалу у лютому 2022-го; ту саму, яку ми за всіма розрахунками і друзів, і ворогів зупинити не могли. Ми є ті, чиї діди й прадіди билися ыз комуністами в лісах і горах, розуміючі, що перемогти неможливо.
А потім вони ж, кинуті у тюрми, підіймали повстання, аби просто дотягнутися до горлянки ворога — і піти у засвіти з честю і зброєю в руках. Ми є ті, хто бився завжди.
Ми є щит Європи, але щит може здаватись незручним, може — задорогим; щит може натирати руку до крові, але без щита тобі кінець. Якщо ви — лицарі, то вам потрібен щит, однак, якщо ви — жертви, то вам потрібен ошійник раба.
Ми є щит, що приймає на себе удар. На наших душах безліч зазубрин, щербин, наші серця в крові, бо всі ми втратили когось і втратили щось, але ми тут тисячу років.
Ми сьогодні дивились із сином документальний фільм про Майдан. Цей фільм дивилися тисячі людей в усьому світі, можливо, мільйони; і я впевнений, що вони дивилися — і не бачили, слухали — і не чули.
Людей, які вірять у правду більше, ніж у смерть, перемогти неможливо. Лютий — це місяць, який завжди показував світу, хто ми є, а світ дивився і не бачив.
Ми переможемо, я вірив у це тоді, вірив у 2022-му, вірю зараз, бо знаю нашу історію і знаю наших людей. Весь Всесвіт може бути проти нас, але це тільки розпалює нашу лють, адже лютий — наш місяць, ви дійсно мали б це зрозуміти.