Німеччина має проблему

БЕРЛІН — У розпалі дебатів про те, що Німеччина надсилає танки в Україну, легко забути, що лише два місяці тому влада заарештувала 25 осіб за планування радикального правого перевороту з метою повалення уряду Німеччини.

Майбутні повстанці — послідовники антисемітського руху Reichsbürger («громадяни Рейху»), який стверджує, що кожна держава Німеччини після Першої світової війни була нелегітимною — включали солдатів, поліціянтів, армійських резервістів, аристократичного «принца»-ватажка і, зокрема, ряд членів ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», включно з колишнім представником німецького парламенту.

Ідеї ​​гурту химерні, і змова не мала серйозних шансів на успіх. І все ж можна подумати, що розкриття озброєного до зубів руху, спрямованого на знищення держави, спровокує інтенсивну дискусію навколо націоналізму та ультраправого насильства. Зрештою, Німеччина славиться тим, що розраховується зі своїм фашистським минулим. Але цього не сталося. Після деяких прохолодних спекуляцій щодо можливої ​​заборони «Альтернативи для Німеччини», відомої під німецькою абревіатурою AfD, це питання майже повністю зникло з публічних дебатів.

Цей розвиток — або, точніше, відсутність розвитку — є симптомом тривожного факту: Німеччина має проблеми з правим екстремізмом. Ніде це не проявляється так очевидно, як у підйомі AfD, яка фактично функціонує як парламентська гілка ширшого ультраправого руху. Партія, яка набирає близько 15 відсотків голосів по всій країні і є найбільшою виборчою силою в деяких регіонах, була заснована лише у 2013 році. Проте за десять років вона остаточно змінила політику країни вправо.

Партія, відома своєю агресивною антимігрантською позицією, спочатку не була зосереджена на імміграції. Пріоритет, спочатку, був економічний. 18 чоловіків — серед них кілька економістів, колишній консервативний журналіст і бізнесмени — які заснували партію в лютому 2013 року, мали одну головну мету: вихід Німеччини з валютного союзу Європейського Союзу або його повне скасування. Це, звичайно, була в корені націоналістична позиція.

Два роки потому, коли більше мільйона людей, головним чином із Сирії та Афганістану, втекли до Європи, партія була готова скористатися цим. Олександр Гауланд, провідний діяч AfD, назвав кризу «подарунком» для партії. Завдяки своїй безперервній агітації проти імміграції та передбачуваної «ісламізації» Німеччини, AfD змінила настрої та спричинила напругу, особливо в таборі консерваторів. Незабаром уряд почав відмовлятися від своєї спочатку доброзичливої ​​реакції, натомість посиливши закони про надання притулку та посиливши депортації.

Тим часом AfD зміцнила свої позиції на політичній арені. У 2017 році вона стала третьою за чисельністю партією в парламенті, очоливши опозицію. У той час як її електоральна доля то зростала, то слабшала (наприклад, вона втратила голоси на останніх виборах у 2021 році), партія з її антимігрантськими закликами до закону та порядку мала значний вплив на мейнстрим. Успіх не пом’якшував партію, а радикалізував її. AfD перетворилася на дедалі більш екстремістську та антидемократичну силу. Сьогодні в ньому домінують такі люди, як Бйорн Хьокке, лідер партії, якого, згідно з рішенням суду, можна юридично назвати «фашистом».

Партія має свої опорні пункти в східних землях, таких як Тюрингія та Саксонія, регіонах, де безробіття вище, ніж на заході, громадська інфраструктура демонтована, а молоді люди виїжджають, коли мають нагоду. Економічна криза, яка вразила східну Німеччину після розпаду Німецької Демократичної Республіки в 1990 році — така відмінність від «квітучих ландшафтів», обіцяних колишнім канцлером Гельмутом Колем, — є головним фактором популярності AfD.

Але партія — це не просто східнонімецький феномен, як іноді вважають. AfD отримує двозначні результати в деяких західнонімецьких землях, таких як Баварія. Наприклад, на виборах у землі Нижня Саксонія наприкінці 2022 року партія майже подвоїла кількість голосів порівняно з п’ятьма роками тому до 11 відсотків. Згідно з нещодавнім дослідженням, 23 відсотки західних німців вважають, що країна «завалена іноземцями». (У східній Німеччині ця цифра становить 40 відсотків.)

За цією загальною підтримкою стоїть широко поширений расизм і те, що соціолог Олівер Нахтвей називає «суспільством занепаду». Обіцянка післявоєнної епохи висхідної мобільності давно зникла. Майже кожен п’ятий німецький працівник зараз працює в низькооплачуваному секторі, а з 2010 року рівень бідності зріс на 40 відсотків. У цих умовах, де держава, здається, не виконала свій обов’язок забезпечити мережу соціального захисту та почуття солідарності, Опозиція AfD передбачуваним державним перевищенням — зокрема щодо заходів проти Covid та вакцин — знаходить готових прихильників.

Результати очевидні. За десятиліття AfD стала головною загальнонімецькою політичною силою. Хоча сині комірці та безробітні непропорційно представлені серед виборців партії, значна частина її електорату – це «білі комірці», державні службовці та самозайняті особи. Важливо відзначити, що за останні роки всі інші політичні партії Німеччини втратили виборців на користь AfD.

Важливо те, що зростання AfD відбувалося разом із загальним підбадьоренням правих радикалів. За останні кілька років праворадикальні мережі були розкриті в поліції та військових. На вулиці почалося насильство. У лютому 2020 року прихильник переваги білої раси вбив дев’ятьох кольорових людей у ​​місті Ханау. За перші три квартали 2022 року було скоєно 65 нападів на об’єкти для біженців — більше одного на тиждень. AfD не має прямої ролі в цих нападах. Але це, безсумнівно, допомогло створити політичну атмосферу, у якій смертельне насильство більш імовірне. У справі про вбивство про мігрантського політика у 2019 році злочинець, неонацист, був активним прихильником партії.

Однак, попри ці небезпеки, інші партії та інституції не змогли побудувати брандмауер навколо AfD. На місцевому рівні християнські демократи та ліберали неодноразово співпрацювали з партією, коли це їм було зручно. Навіть ліві не захищені від впливу AfD: Сахра Вагенкнехт, найвідоміша фігура Лівої партії, взяла на озброєння багато ультраправих тез, виступаючи проти «дивних меншин», поширюючи теорії змови про Covid і переймаючись російськими наративами навколо війни в Україні.

У деяких випадках прийняття позицій AfD може відбуватися через щиру віру в те, що це спосіб повернути виборців. В інших випадках схоже, що основні партії використовують присутність AfD як алібі, щоб діяти згідно з власними переконаннями.

У будь-якому випадку стратегія навряд чи окупиться. Дослідження показали, що пристосування до ультраправих майже не обмежує їх зростання.

Німеччину загалом хвалять за те, що вона тримає крайніх правих на відстані. Хоча правда, що AfD не така потужна, як націоналістичні партії Франції, Італії чи Угорщини, Німеччині, проте, не вдалося обмежити екстремістські сили політичним маргінесом. Навіть якщо AfD збереже від 10 до 15 відсотків голосів, ми повинні сумніватися, до якої нормальності ми звикаємо.

Рейхсбюргерський наліт і 10-річчя AfD мають спонукати до важливого моменту для роздумів: розрахунок із причинами успіху партії давно назрів. Крім того, настав час виробити новий антифашистський «Haltung» — набір чітких позицій. Більше ніяких поступливості, нормалізації та співпраці.

Автор: Лукас Гермсмайер, - The Wall Street Journal

Переклад з англійської Останній Бастіон