НКВД під українським прапором

Мене часто питають у приватних розмовах і публічних дискусіях: кого я сьогодні, на пятому році повномасштабної війни, вважаю справжніми патріотами? Для мене патріотизм — це безкомпромісна дія. Це здатність тримати український інтерес у центрі своєї діяльності навіть тоді, коли це смертельно незручно, тотально непопулярно або не вписується у спущені згори владні темники на псевдонейтральність.

Одним із таких рідкісних, кристалізованих осередків української суб’єктності є газета «Сурма» та тісно пов’язана з нею медійна екосистема «Свій до свого по своє». Її засновник, Назар Мухачов, — це людина, яка не грається у патріотизм, а системно мислить категоріями нашої історичної пам’яті, національної гідності та майбутнього українців як єдиної, неподільної нації.

Цей проєкт не є ситуативним блогом для збору лайків. Це глибока, системна деколонізаційна платформа. Вона працює зі смислами: від дослідження Голодомору та кобзарства до аналізу геополітики, відродження української культури та формування справжньої, не камуфльованої національної ідеї. Гасло «свій до свого по своє» в руках Назара стало не просто історичною реліквією, а стратегічною формулою виживання нації. Українці мають навчитися створювати власні інституції, інакше ми завжди будемо рабами чужих інтерпретацій.

Саме за цю безкупюрну, послідовну та артикульовану україноцентричну позицію сьогодні цього чоловіка фізично знищують сьогодні. Знищують не російські окупанти на фронті, а власна, вигодована на податках українців, репресивна державна машина під вивіскою "Україна" з абсолютно чекістським почерком рашистів в своїх діях. Сьогодні вдень поліція зупинила Назара Мухачова, а далі його закували в кайданки, доправили до ТЦК і на військово-лікарську комісію, не відпустили та не забезпечили належного контакту із захисником. Окрема, особливо тривожна обставина: його дитина, за словами адвоката, залишилася сама вдома.

На момент публікації цієї статті держава не дала суспільству вичерпного пояснення: за що саме людину затримали, на підставі якого документа, у якому процесуальному статусі вона перебуває, хто ухвалив рішення застосувати кайданки, чи складено протокол, чому адвокат не може безперешкодно контактувати з клієнтом і хто відповідає за безпеку дитини.

Але державний апарат уже встиг продемонструвати головне: він здатний мобілізувати кілька поліцейських екіпажів і представників ТЦК не для захисту громадянина, а для його примусового підкорення.

Щоб зрозуміти весь масштаб морального падіння системи, потрібно знати один фундаментальний факт: мати малолітньої дитини Назара ще з весни 2023 року добровільно мобілізована і досі несе службу в лавах Збройних Сил України, захищаючи кожного з нас. Після розлучення подружжя їхній малолітній син постійно проживає з батьком. Назар є єдиним опікуном, який щоденно виховує, утримує та оберігає дитину, поки її мати тримає фронт. За всіма законами логіки, базової людської моралі та, що найголовніше, за чинним законодавством України (яке забороняє залишати дитину без обох батьків у час війни), держава не має жодного права мобілізувати батька-одинака в таких обставинах. Це означало б пряме створення державою соціального сироти.

Але що робить система, яка мала б захищати цю родину? Вона вмикає режим абсолютного правового нігілізму та саботажу.

Державні органи штучно, місяцями ігнорують абсолютно законні звернення Назара щодо оформлення його статусу. Замість того, щоб у визначений законом тижневий термін розглянути подані документи (а це вичерпний пакет довідок, свідоцтв та рішень), система просто «заморожує» їх. Вони створюють штучну сіру зону, правовий вакуум, у якому людина залишається беззахисною перед свавіллям силовиків. І саме ця свідома бездіяльність стає спусковим гачком для подальшої фізичної розправи. Користуючись цією ж, власноруч створеною бюрократичною пасткою, система влаштовує на патріота справжнє вуличне полювання.

Серед білого дня автомобіль Назара безпідставно блокує екіпаж поліції. Те, що відбувається далі, нагадує не дії правоохоронців європейської держави, а хроніки латиноамериканської хунти чи сталінського терору.

Поліцейські відмовляються виконувати прямі норми Закону України «Про Національну поліцію», відмовляються представлятися та називати законну причину зупинки.

Натомість силовики прямо і цинічно заявляють в обличчя громадянину, що через те, що в країні йде війна, вони мають повноваження «робити все». Війна для них стала не часом захисту нації, а індульгенцією на абсолютне беззаконня.

Назара не рятує ані наявність усіх необхідних довідок за формою 5, ані навіть офіційна ухвала Київського окружного адміністративного суду, в якому він зараз захищає свої права проти незаконних дій ТЦК. Правоохоронна система просто витирає ноги об судову гілку влади. Не маючи жодної відкритої кримінальної справи та жодного рішення суду про розшук, поліція бреше про наявність людини та її автомобіля у якихось міфічних «внутрішніх базах розшуку». Це класична схема легалізації незаконних затримань.

На місці облави, серед кількох екіпажів поліції та представників ТЦК, не виявляється жодної людини з вищою юридичною освітою. Вони не здатні аргументувати свої дії, бо їхнє завдання — не дотримуватись закону, а виконати силовий наказ.

Отже, Назара затримують, одягають у кайданки, як небезпечного злочинця, і силоміць тягнуть до ТЦК. Йому категорично відмовляють у конституційному праві на захист, не даючи жодного контакту з адвокатом. І найстрашніше — через ці дії каральної машини малолітня дитина, чия мати просто зараз ризикує життям у ЗСУ, залишається вдома абсолютно сама. Держава, яка клянеться у вірності європейським цінностям, своїми руками наражає дитину військовослужбовиці на небезпеку, викрадаючи її єдиного опікуна.

НКВД під українським прапором: кому це вигідно?

Це не просто історія одного незаконного затримання. Це вирок. Це показове, демонстративне знищення тих небагатьох, хто ще намагається формувати український світогляд та захищати національну суб'єктність. Це репресії та відлов залишків саме української інтелігенції, людей, здатних критично мислити і вести за собою.

Коли державний апарат свідомо йде на посадові злочини, ігнорує суд, кидає в кайданки батька-одинака, відрізає його від правової допомоги та залишає напризволяще дитину військової — це не має нічого спільного з мобілізацією та обороною держави. Це розгортання повноцінної диктатури. Методи, якими сьогодні оперують окремі представники ТЦК та Національної поліції, є абсолютною калькою з методичок радянського НКВД:

- хапати незгодних на вулицях.

- шити фейкові звинувачення через закриті "бази".

- ізолювати від суспільства та адвокатів.

- ламати людину через психологічний та фізичний тиск.

- використовувати сім'ю та дітей як інструмент шантажу.

Ці дії силовиків працюють виключно і стовідсотково в інтересах Російської Федерації. СБУ та ТЦК, дозволяючи подібне свавілля, знищують саму суть держави, за яку ми воюємо. Вони множать на нуль довіру суспільства до армії, розколюють націю зсередини, сіють паніку та тотальну зневіру. Вони вибивають з інформаційного та культурного фронту тих, хто є носієм української ідеї, зачищаючи поле для манкуртів та пристосуванців.

Українська перемога — це не лише мілітарна відсіч на лінії бойового зіткнення. Перемога — це збереження нас як нації. Це наша пам’ять, культура, мова, економіка і здатність жорстко гуртуватися довкола свого. Країна, яка будує систему репресій проти власних патріотів, приречена на поразку. Ми знову і знову дозволяємо системі безкарно знищувати таких людей, як Назар Мухачов, завтра ця каральна машина прийде за кожним, хто наважиться сказати слово правди.

Так далі бути не може. Цей кричущий інцидент вимагає максимального, загальнонаціонального розголосу. Потрібна негайна реакція суспільства, публічний тиск на правоохоронні органи та притягнення до кримінальної відповідальності кожного причетного перевертня в погонах, який перетворює державні інституції на інструмент терору.

Не чекайте, поки кайданки клацнуть на ваших зап'ястях. Не мовчіть. Репост, розголос, інформаційна хвиля і персональна робота кожного з вас — це єдина зброя, здатна зупинити цю диктатуру під маскою війни. Підтримка Назара Мухачова сьогодні — це тест на нашу здатність бути нацією, народом, а не просто населенням на певній території…

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»