Олег Мужчиль: Націоналіст, буддист, диверсант і вічний революціонер

В грудні 2019-го минає чотири роки, як в Оболонському районі Києва, за адресою: вулиця Лайоша Гавро, 1а, співробітники СБУ провели спецоперацію «з припинення діяльності диверсійно-розвідувальної групи, під час якої було вбито ватажка російської ДРГ».

Згодом стало відомо, що «ватажка ДРГ» звали Олег Мужчиль. Він дійсно диверсант, але український. Діяв на Донбасі – в тісному контакті з українським армійським ГУРом. До осені 15-го був керівником розвідувального підрозділу ДУК «Правий сектор».
 «Герой війни на Сході, «який перемокрушив багатьох сєпарів», – у спілкуванні з журналістами саме так його згодом характеризує багато хто з учасників бойових дій. 


Під час спецоперації, від кулі Лісника загинув і боєць Альфи. Як виявилось — герой тієї ж війни...

З початку війни на Донбасі Мужчиль пішов розвідником у «Правий сектор». У травні 2015 року був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
 Найбільш відомим зі справ, які відносять до підрозділу Лісника, стало знищення «ДНРівських» даішників у 2014 році під Донецьком. Але відомо загалу далеко не все. Журналістка Олена Білозерська, колишній боєць ДУК та УДА стверджувала, що Мужчиль очолював кілька автономних груп, які з початку війни активно працювали не лише на окупованій частині Донбасу, а й на території Росії.

До війни ж на Донеччині Мужчиль був відомий також як Дорже Жамбо Чойдже-лама, настоятель монастиря… 1991 році Мужчиль зареєстрував першу буддистську релігійну організацію в Україні, в 1993-му – Духовне управління буддистів, ще пізніше — монастир, розташований в селищі Ольгине Волноваського району Донецької області. Він захоплювався – і добре володів – бойовими мистецтвами, східною філософією, психологією, засобами психорегуляції, психоінженерією. Проводив тренінги з НЛП.

Менш відоме загалу перебування Олега Мужчиля в складі організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. Втім відомо, що там він займався питаннями безпеки.
На тренінгах і вишколах він навчав: «Виборна влада вона не є реальною. Реальну владу потрібно брати силою!

Тож Дорже Жамбо Чойдже-лама, Олег Мужчиль, він же Лісник, відомий у соцмережах як Сергій Аміров, жив далеко не лише війною на Донбасі та медитаційними практиками. Мужчиль передусім був революціонером.

І, схоже, щиро вважав, що збройна революція має відбутися на територіях ще не охоплених війною, передусім в столиці.

Відразу після трагедії на вулиці Лайоша Гавро, багато ЗМІ описали віхи біографії Мужчиля, версії загибелі, оцінки його діяльності, безліч гіпотез щодо його приналежності до різних спецслужб.

Але поза предметом інтересу журналістів залишилися ідеї, які пропагував Мужчиль. І коли ми говоримо про ідеї, то найкращим буде навести цитати з його численних статей – дати слово самому Олегу Мужчилю.

«Українські патріоти повинні принести війну у домівки всіх депутатів, міністрів, генералів, олігархів, пРезидента, щоб всі ці «державні мужі» відчули на власній шкурі, що то є – «війна». Лише тільки це відіб'є в них бажання робити гроші і кар'єру на крові найкращих синів України і навчить називати ворога – «ворогом», а війну – «війною». І лише тоді, коли назустріч рікам крові загиблих патріотів, що течуть з фронту, потечуть такі самі ріки крові державних зрадників та грабіжників, – ми зможемо звільнити Україну від зовнішньої та внутрішньої окупації».

Революціонер не плекав ілюзій щодо можливого мирного сценарію майбутніх подій:«Вся організаційна праця патріотів повинна бути зосереджена на 3 головних напрямках: набір, бойова перевірка та навчання повстанців, формування бойових груп; добування будь-яким чином зброї, фінансів та спорядження; революційно-повстанській пропаганді з чіткими акцентами на збройній боротьбі проти олігархічного режиму, що розглядає Україну лише як територію, яку можна по хижацькі використовувати для власного збагачення, а народ України – лише в якості «лохів».

Починати збройну боротьбу з режимом Мужчиль вважав за доцільне не в далекому майбутньому, а вже зараз, з доступних для повстанців цілей. Щоб не дати закріпитися і зцементуватися режиму; перевірити та загартувати в бою наявні кадри та загітувати, таким чином, до своїх лав нових патріотів.

Лісник переконував, що не треба чекати поки «маси дозріють до революції». Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови, – пригадують бійці ДУК ПС – крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро.

«Саме революційна дія й творить революційну ситуацію, а не навпаки, про що писали всі вожді вдалих революцій».

«Оскільки революціонерів мало (звідки, до речі, то взято? хто рахував? Зека, наприклад, скидало аж ніяк не жменька народу, і ці люди нікуди не поділися) – то й революційні акти повинні бути такі, котрі по силах повстанцям: наприклад, поки що вони не можуть добратися до горлянки генерального прокурора, а ось до районного – легко».

Важливою на початковій фазі боротьби Лісник вважав не якість, а кількість акцій народного спротиву. Він дотепно розвінчував сьогочасну актуальність російської загрози вміщену у фразу «Путін скористується повстанням і нападе»:

«Він вже напав і повстання в тилу аж ніяк не впливає на боєздатність військ, більш того – військо перестане отримувати відкрито зрадницьки накази московської агентури з Києва. Повстанці ж можуть різко наростити боєздатність тих самих добробатів, що мають і досвід і бажання бити окупанта, але не мають, завдяки зрадництву олігархату, відповідної зброї».

Революціонер закликав не творити «лідерську» організацію, бо «лідера легко знищити чи скурвити». А робити повстанську організацію за принципом мережевої структури, де кожна боївка діє максимально автономно, а стратегічні питання вирішує збір польових командирів – за тим же принципом, за яким працюють ісламські бойові організації, з котрими нічого не можуть вдіяти найпотужніші держави світу.

«В цьому разі повстанським лідером буде проголошений не політичний балабол, а воїн і вибирати його буде не натовп, а бойові командири», – стверджував Лісник.
Тезу «теж-революціонерів» – про малу кількість людей, готових для початку революційної боротьби» – він вбачав хибною:

«Маси – то тисячі тонн вибухівки, котрі можуть роками гнити без усякої користі, якщо вона не буде здетонована маленьким детонатором. У ролі детонатора й виступають революційні організації. І щоб маси підтримали революціонерів – революціонери повинні почати революційно ДІЯТИ, а не скиглити «нас мало!».

Ми не знаємо чи мав слушність Лісник, коли вбачав у народних масах вибуховий потенціал. Але «скиглення», сьогодні точно може виступати візитною карткою багатьох знайомих і не знайомих Ліснику «теж-націоналістів».

У 2019 році актуальними лишаються слова, що Мужчиль говорив про політичні партії та рухи, котрі визнають легітимність режиму є свідомими чи не свідомими слугами кримінал-олігархату. Критерії зрадництва «по Ліснику»: «відсутність у політиків намірів йти шляхом конфіскації стратегічних підприємств у державну власність – що є вірною ознакою захисників олігархату або тих хто ними сам хоче стати».

Лісник начисто відкидав тезу щодо необхідності «месії», що всіх нас поведе!» – вважаючи таку постановку питання мантрою, котру звично співають різні псевдореволюціонери. Натомість переконував, що
 «лідера національного масштабу народжує саме боротьба такого ж масштабу, а не навпаки».

Коли одні у різні способи доводили неможливість революції, інші, як Лісник не лише твердили про її безальтернативність, але і діяли.

Тримати в голові ціль, щоб не втратити орієнтири, але жити тут і зараз – жити не ціллю, а процесом, насолоджуючись свободою боротьби.
«Це дуже важливе психологічне питання, що не дасть вам психологічно виснажитися і розчаруватися у боротьбі, якщо вона триває тривалий час», – говорив він своїм послідовникам.

Якщо виходити з етимології походження слова «тероризм», можна в дечому погодитися з версією керівництва СБУ, озвученою 2015 року: Лісник, в певному сенсі, був і терористом. Він сіяв жах і готовий був чинити терор, але... не проти народу, а над тими – хто цей народ визискує. І він почав діяти. І отримав до себе спецпідрозділ СБУ, який направили затримувати «небезпечного російського бойовика». У бою між собою загинули двоє учасників війни на Сході. Вороги України могли радіти...

Після загибелі Олега Мужчиля, друзі, для вшанування його пам’яті встановили меморіальну дошку, на тій самій вулиці Гавро. Це добре, але цього недостатньо.
 Пам’ять про людину краще живе у справах. Думаємо, з цими словами погодився б і сам Олег Мужчиль-Лісник, Сергій Аміров та Дорже Жамбо Чойдже-лама.