Онук Якова, перепрошуємо, теж йому товариш?

За ці кілька днів по перегляду оскароносного щонайменше у трьох номінаціях – головна і другорядні ролі одного актора, декорації, спецефекти макіяжу – фільму про «Я – це Зе!» все ще просить слова зницене сумління українця.

Признаємося, увесь післяпрем'єрний час, а карантин дозволяє ґрунтовно увійти у будь-яку тему, головно шукали варіант підцензурної публічності для оприлюднення зв'язку нашого самозакоханого актора з котримось із впізнаваних історичних і не дуже образів. Вибір, зрештою, звівся до дилеми – Нарцис чи Онан?

Так, дрімучий нарцисизм нівроку кмітливого і винахідливого блазня заводив наших маргиналів ще з кінця дев'яностих. Вже тоді уражених тегом #какаяразніца. А з початком нульових переможна хода 95-го кварталу обласними центрами перед кожним українцем з усією безкомпромісністю  поставила соціотворне запитання: «Де ти був, коли ми грали в КВН?». Плебс, з року в рік втрачаючи залишки національної ідентичності наввипередки з Васьком Голобородьком і сватами, нарешті вийшов на пік неприродних стосунків здорового глузду із цинізмом криворізького підворіття. Ті з нас, хто шедевральним виконанням арії Кармен двома невихованими балбесами на сцені Палацу «Україна» були уведені у кількаденний ступор, усвідомили – власнику уніфікованого ударника у цій країні все до снаги, себто, не лише «по плечу», а й «по fascinum».

Нарцис визирав із передозованого стрибунця на лисину Женьки Кошового під час тріумфальної ходи на інавгурацію, з пискатого нелоха>42 перед атовцями, з-за керма Тесли, зі світлин на фоні високопоставлених японців, турків, французів і німкень. І не лише ж нам примерещилася міна садомазохістського задоволення на обличчі ґедзем укушеного царя-робінгуда у Бориспільській міськраді під час хамської розправи з місцевим «глухонімим» чиновником: «Вийди звідси, розбійник!». Щоправда, у подібні моменти попередники ще й ефектно ламали кулькові ручки.

Нарешті, Нарцис у повній красі продефілював моніторами у телевізійній версії річного звіту Володимира Зеленського про свою мученицьку президентську місію.

Щодо онанової іпостасі. Не вдаючись до фізіологічних подробиць біблійної оповіді (цікаві можуть знайти їх отут, а також у порадах пані Уляни Супрун щодо варіантів згаяння обсервованого часу), пропонуємо зауваги до політологічного аспекту рукоблудства. Щось на кшталт психологічної замальовки, «Я і Лєнін фотографієй на бєлой стєнє».

-         звітував мученик, як і прийнято у такого роду спільнотах, на самоті, з екраном тет-а-тет. Ні, панове, версію щодо ідіосинкразії на гострі запитання журналістів, які могли б поставити у незручне становище «найвеличнішого лідера», давайте ми не підтримаємо. Дивіться, блазень звик до домінування у будь-якому середовищі з трускавецьким  включно, але важкий рік перебування у чужому ареалі таки дається взнаки. Тепер бундючитися йому природніше перед звичними камерами у замкненому просторі (найкомфортніше – у салоні Тесли). Адже з якихось пір покладатися навіть на перегодовану шаурмою власну челядь стало для Зе небезпечно: інколи й енциклопедист Арахамія губиться у здогадах, що утнуть Гео з Леросом;

-          уся направду фахово вдала режисура звітного відосика базувалася виключно на грі емоцій, чим власне грішив і персонаж П'ятикнижжя, молодший син Юди, онук патріарха Якова. Спробуйте спростувати перебір з онуковими емоціями у момент перерваної малакії у ліжку з вдовою старшого брата Фамар'ю, по-нашому Тамар – і там, і тут щось близьке до екстазу. Але якщо емоціями можна було шантажувати батька Юду, то державою на адреналіні рулюють до першого повороту. Тут затребуваний холодний розум, причому, окрім мінусової температури, бажана наявність власне розуму. Малакія? Почитайте перше послання апостола Павла коринфянам і перегляньте полотна француза Едуа́ра-Анрі́ Аврі́ля;  

-         у кращих традиціях процесу наш кіношний суб'єкт абстрагувався від усього драматичного, яке б завадило підсумковій сублімації: Росія не була названа агресором, жодного слова про Крим, обидва Єрмаки святіші за дружину Цезаря, політ до Оману – доручення Комарова зі «Світу навиворіт». Не кажучи вже про «сдєлані вмєстє» весни, відрубані кінцівки, кінці епох і Юлю Мендель;

-         згадане явище у стосунках самого з собою нерідко загрожує втратою відчуття реальності: хто його напоумив назвати Covid-19 і можливий дефолт об'єднуючими націю факторами? Хоча… Попередні пошуки національних сенсів вже ж приводили хвілосохва до визначення країни перебування (яка вітчизна?!) як багатопрофільної повії. Нинішня розгубленість нашого зеленого кормчого нагадала авторові про пережиті було дитячі страхи, коли реальність реально втрачала знайомі обриси! Однолітки з сільським бекграундом не дадуть збрехати: коли сплячого на печі хлопчика серед ночі будив гномик і кликав з печі злазити – виходу з неї не було! Мацаєш гарячково навколишній простір, гномик вищить, а зусібіч стіни! Оце, нам здається, і Зе ускочив по саме нікуди. Зміна гномиків – не варіант, маємо  досвід;

-         звісно, збочення, себто відступи від прийнятих правил, додають багатьом речам і справам пікантності, хоч усе оте з батогами і кайданками – на охотника. Тим паче, немає пересторог для самітника – вивищився на увесь який не є зріст перед камерою вже практично монументом і маніпулюй сокровенним. Віщай про закінчення війни буквально днями і попередника, який випустив коронавірус з фабрики «Рошен».

До речі, за невинні ухили у поведінці послідовників давнього патріаршого онука сьогодні ще утилізують в Ірані, Ємені, Саудівській Аравії, Судані, Нігерії, Сомалі, Іраку і Сирії.

Ні, нікого ми не лякаємо, ми – про інше. Нас звинуватять у тому, що вириваємо окреме збочення із звітного контексту, але, попри це, вирвемо: Зе у програмовому некролозі з приводу втраченого року  жалкує за «трійками ЧК»! Це за тими, з якими міг би косити опозицію без суду і слідства? Притомний президент ніколи б такого не ляпнув навіть у емоційному шалі усамітнення. А ми ж маємо нав'язливу думку-фікс, однораз вже йшлося про бажання «їх усіх перестріляти»! Ще пара усамітнень і… «здрастуйте, Йосипе Віссаріоновичу».

Телевізор повідомив гадку поважного і близького нам медійника про нинішній статус Володимира Олександровича Зеленського. Мовляв, блазнем з fascinum він був до другого туру минулорічних виборів. А нині він (пауза, всі схилили вірнопіддані голови з респіраторами на устах і заціпеніли в очікуванні фінального саморозвантаження) Пре-зи-дент. (Фу-у-у… Що?! Сталося?)

Дозвольте не погодитися з прилизаною під етикет медійною правдою, то засобам так треба. Блазень знав, на що підписується. І для нас, поганців, він ним і залишиться. До повної перемоги здорового глузду, аж до самоз…речення.

Р.S. Для Бібікова за версією Авакова, Венедіктової і Баканова. Зв'язки і уподобання усіх героїв, згаданих у тексті, мають місце лише в уяві автора. Включно з Онаном. Відповідальність за впізнаваність – на совісті тих, хто її знайде.