Османська тінь над Близьким Сходом: чого боїться Ізраїль?

В Ізраїлі говорять про османську загрозу. Чи це так?

«Османські енергетичні амбіції Ердогана загрожують Ізраїлю та Заходу. Амбіції Ердогана в Сирії виходять за межі боротьби з ІД. Він закладає основу для сучасної Османської імперії».

Під такими заголовками останніми днями виходять статті та коментарі в сіоністських медіа.

Видання The Jerusalem Post опублікувало матеріал свого аналітика Вассермана Ланде — члена «Інституту національної безпеки та сіоністської стратегії», колишнього члена Кнесету та заступника посла в Єгипті.

На думку сіоніста, «Сирія більше не Сирія, а, скоріше, невід’ємна частина нової Османської імперії». Як аналогію він наводить ситуацію в Іраку, коли після виходу США ця країна потрапила під тотальний вплив шиїтського Ірану.

Ланде вважає, що в разі з Сирією регіональний розвиток принципово відрізняється від того, як його сприймає світова громадськість.

«Це стосується не лише країн Близького Сходу, а й є симптомом ширшої війни радикального ісламу проти освіченого світу», — заявляє сіоністський стратег.

«У цьому контексті революцію в Сирії не можна розглядати лише як зміцнення ісламістських повстанців Ахмада аль-Шараа проти режиму Асада. Це також слід сприймати як використання Туреччиною чудової нагоди для посилення свого впливу та влади».

При цьому автор публікації стверджує, що основу для ослаблення Ірану та Асада в Сирії створив «Ізраїль» своїми «ударами по осі шиїтів».

З цим твердженням не згодні в Сирії. Деякі коментатори, що представляють інтереси нової влади в Дамаску, вважають, що шиїти та Іран завжди грали для Ізраїлю роль страшилки, яку євреї використовують для розширення свого впливу на Близькому Сході та окупації нових територій. Причому ця гра — між двома акторами: Ізраїлем та Іраном.

Насправді повалення Асада стало відповіддю на надмірні шиїтські амбіції Тегерана, що супроводжувалися жахливими актами терору та насильства, які мобілізували мусульман та ознаменували той факт, що шиїтський експансіонізм, який відродився після повалення іранського шаха та приходу до влади шиїтських клерикалів, досяг свого піку в Сирії.

Побічно це підтверджує й автор статті в The Jerusalem Post. Він пише:

«Події в Сирії також є відображенням титанічної боротьби між шиїтами, очолюваними Іраном, та сунітським ісламом, очолюваним Туреччиною Реджепа Ердогана, якого фінансує Катар».

Сіоністський стратег лякає читачів підступними планами «ісламістів», пов’язуючи події в Сирії з операцією ХАМАС 7 жовтня. При цьому, використовуючи традиційні методи дезінформації, автор статті намагається переконати західну публіку, що Туреччина та Іран (!) нібито «змагаються за створення ісламського халіфату на основі шаріату», спрямованого проти «Заходу, включаючи США, Канаду, Європу та Австралію».

Для тих, хто знайомий із реаліями цього регіону, подібні твердження виглядають абсурдно. Записати Іран, який жорстко воює з ісламом, у прихильники халіфату, або назвати світську демократичну Туреччину апологетом шаріату — щонайменше нелогічно.

Проте мета сіоністської пропаганди не в тому, щоб представити об'єктивний аналіз, а щоб намалювати «ісламістську загрозу» для «західної цивілізації».

Тому автор матеріалу особливо наголошує на «ретельній роботі ісламістів». При цьому сам того не бажаючи, розкриває більш реалістичні мотиви, які рухають Тегераном і Анкарою — логістика та енергетика.

Він пише:

«Продукт цієї ретельної та систематичної роботи, проведеної за останні десятиліття як сунітськими, так і шиїтськими силами, був особливо помітний після 7 жовтня. Це можна побачити в багатьох західних містах у вигляді демонстрацій проти держави, насильства щодо місцевих жителів, а також, наприклад, у проведенні масових мусульманських молитов у громадських місцях.

Туреччина на цей момент є головним переможцем у останній кампанії в Сирії. Ердоган є архітектором альтернативного маршруту транспортування енергії, що знизить її вартість у Європі та на Заході, використовуючи свій вплив у блоці тюркських держав (Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан тощо), а також у Сирії та завдяки нещодавньому зміцненню зв’язків із Саудівською Аравією. Ердоган хоче імперію.

Він має намір створити маршрут, який закріпить його домінування та змусить регіон і Захід залежати від купівлі дешевшої енергії в Анкари».

Сіоністський стратег вважає, що плани Ердогана здійсняться лише в тому разі, якщо між Ізраїлем та Саудівською Аравією не будуть налагоджені тісні політичні й економічні відносини.

Якщо ж між євреями та саудитами відбудеться угода, то Сирія та Туреччина втратять свої переваги, оскільки Ізраїль займе вигідніші позиції у створенні альтернативного й дешевшого маршруту.

«Ердоган, учень і прихильник руху Братів-мусульман, розуміє цю динаміку і, відповідно, зробить усе, щоб завадити зміцненню ізраїльського альянсу», — стверджує автор статті, який називає Ердогана «лідером радикального сунітського керівництва Туреччини».

Це твердження досить спірне, якщо враховувати турецькі реалії, а не єврейські пропагандистські фантазії, якими сіоністи годують західну публіку вже багато десятиліть.

Між тим автор далі пише:

«Успіхи Ердогана завдяки сунітським повстанцям у Сирії лише збільшили його апетит до розширення імперії...»

Вассерман Ланде наполягає, що Туреччина в НАТО — це загроза для Ізраїлю, і сіоністський режим має вимагати від нової адміністрації США «рішучих дій».