Пацифізм – поза святенників чи психічний розлад?

А не заміритись би нам на засадниче? Пропонуємо на знівельованих до «і вашим, і нашим» принципах, гаразд – аматорстві, що десь підмежовує з дилетантизмом, спробувати знайти спільний знаменник до поглядів ошметків місцевих зажопників, ліберального істеблішменту рашки, західної, рафінованої до стадії байдужості, професури і впертої затятості нашого ім'ярек «на особистій зустрічі».

От давайте, друзі, визначимося – ми що, дійсно нацики з кривавими хлопчиками в очах? Якими ми увижаємося «рязанській мадонні», котра благословляє свого судженого на ґвалт українських дівчаток?

Наказуючи не забути після тваринного оргазму прихопити пральну машину їй, кросівки – «рєбятнє» і будку – Полкану?

А що, хіба за цієї патологічної, нелюдської умови життєвим кредо українця не має бути сприйняття москаля винятково мертвим?

Та ні, мокшанко. Не такий собі азовець-зарізяка у своїй хаті скраю мріє про здохлу сусідську корову. Ти, сволото, зазіхнула на скрижалі, і тепер батькові знаруженої дитини не до правил і звичаїв війни та конвенцій пацифістів. Усвідом, якщо здатна, українці – пліч-о-пліч зі згорьованим  батьком і, зціпивши зуби, стиснувшись у кулак, вмиваючись мазкою, жадають одного – щоб і ти вмилася такими ж кривавими сльозами.

Пацифісти… Най би їм пір'я в роті поросло! Це – тутешня п'ята колона, яка роками зуділа про старшого брата, намагаючись «миром» здати йому Україну. Це – запоребрикова несистемна опозиція, яка навіть після Бучі і Маріуполя бубонить про свою наймиролюбнішу на світі націю і вводить «паспорт хорошого руського». Це – Макрон з Шольцом, котрі, клеючи дурня, у живі очі брешуть про єдиний вихід – «у жодному разі не образити» кремлівську потвору. Це – й непоясниме, якесь нездорове жадання насолоди нашого невтікача від чужих баньок live.

Знаменник надибали? Отож бо. Смердить звідусіль однаково.

Згадаємо шкільний курс історії. Навіть Столітня війна (1337—1453) – 116 років з перервами королі Франції та Англії сперечалися, хто довший – колись таки добігла кінця. Та, зрештою і чвара між плем'ям А і плем'ям Б із-за баобабу на межі посеред екваторіальної Африки теж фіналізується миром. Але у банальному фіналі є заковика – для однієї з двох сторін мир буде капітуляцією.

Димом з люльки миру хтось один таки поперхнеться, і сокиру війни закопають лише після того, як нею когось одного порубають.

Під Кючук-Кайнарджі-1774 лягла Османія, під Тільзіт-1807 – росія і Прусія, під Відень-1815 – Франція, під Версаль-1919 – Німеччина, під Цецілієнхоф-1945 – знову Німеччина. І тих мирів не злічити! Себто, завжди хтось зверхньо оглядав упокорені землі і зницені, проріджені  народи з вершини верещагінського «Апофеозу війни», а інший – відповзав побитим псом. 

По-людськи усвідомлюючи зв'язок будь-якої сакральної перемоги з неможливістю уникнути величезного числа жертв, запитуємо себе: а що, тільки так треба міряти перемогу? Ондечки кажуть, що можна ж зазирнути глибоко-глибоко у невідомо з якого дива здичавілі очі і, напружившись, зачарувати звіра своєю пацифістською святістю. Мовляв, ти шо, колєго.

Заціпило нас, шановне товариство. Бо здичавілий колєга поза вершиною верещагінської піраміди себе впритул не бачить. І будь-який мир з ним буде нашою КА-ПІ-ТУ-ЛЯ-ЦІ-Є-Ю.

Почесали язика і зрештою дійшли висновку: пацифізм має право на існування винятково в Едемі, де навіть Змій ручний, не лише Єва. У небі решти часів і просторів, де обов´язково знайдеться мавпа з гранатою, Македонський, Бонапарт і хоч би один москаль, білому пікассовому голубу з оливковою гілкою робити нічого. Зіб'ють. 

На увесь зріст постає давнє, мудре і неспростовне: «Si vis pacem, para bellum». Авжеж, не «просто перестати стріляти». А щоденно, відповідально і ревно готуватися до війни.

І ще опінія навздогін: з путіна ніколи не буде пацифіста – глибинний нарід дідьком запрограмований висувати іванів лютих, малют скуратових, меншикових, микол кривавих, лєніних, троцьких, муравйових, сталіних, берій.

Зауважте, пацючий поплічник кірієнко, можливо, і не озвірів би на материнських теренах (Лариса Кірієнко, українка) чи батьківських (Владилен Ізраїтель, юдей). Але там, де русью смердить, важко залишитися людиною – маємо сволоту, фашиста, потвору.

Підганяємо генетику під момент? Не скажіть. От станеться – заберуть ханатки путіна. Ви впевнені, що путінішвілі-путінзаде-путіненко поведе рашку в прєкрасноє дальоко?