Паралелі між нацистами та «Ізраїлем» є доречними й повчальними

Опінії
вчора, 17:24
Паралелі між нацистами та «Ізраїлем» є доречними й повчальними

Хоча історії, звісно, різні, проведення обґрунтованих паралелей між нацистською Німеччиною та фашистським «Ізраїлем» — цілком законне.

Австралійський науковець, директор Центру досліджень протидії гегемонії

Реакційні західні структури обурюються, коли проводять порівняння між нацистами та «ізраїльтянами». Але чому й що в цьому неправильного? Адже йдеться про режими, які здійснюють масштабні расові різанини, ґрунтуючись на расистській ідеології. Безперечно, конкретні історії різні, проте, говорячи про паралелі, ми маємо на увазі схожість у характері, тактиці та злочинах.

Зазвичай те, що найбільше заборонено багатьма західними урядами (тобто спонсорами «ізраїльтян»), — це нормалізація права колонізованих і окупованих народів чинити спротив (вони полюбляють називати опір колонізації, окупації й апартеїду «тероризмом»). Але цього разу йдеться не про це. Тут болючим є саме різке засудження сіоністської колонії.

Придушення порівнянь між нацистами й «ізраїльтянами» починається з медійної цензури, далі доходить до «позбавлення платформи» або звільнення з роботи й навіть може набирати форми кримінального переслідування. Пояснення цього зазвичай розмиті, зводяться до загальних заяв про «образу почуттів», що саме по собі не має сенсу.

Безпідставна лайка, звісно, є антисоціальною; однак сам факт, що хтось може образитися на політичну заяву, не має великого значення. Ба більше, існує поняття «повчальної образи» — провокації, яка може мати користь, наприклад, коли людей засоромлює зіткнення з наслідками або суттю їхніх політичних переконань чи симпатій. Це звичайна частина політичних дискусій і стосується також дебатів про «Ізраїль».

Погляньмо уважніше на основні можливі заперечення проти порівнянь між нацистами й «ізраїльтянами».

1. Основні аргументи проти цих паралелей

По-перше, існує уявлення, що будь-яке посилання на нацистський режим є способом пропаганди німецького фашизму, що може налякати людей. Пропаганда нацизму вже є політичним злочином у багатьох країнах. Чи є заборона на нацизм і фашизм найкращим способом їх стримувати — інше питання; у цій статті я розглядаю саме проблему порівнянь.

По-друге, є думка, що поширення чи навіть згадка про німецький фашизм є образою або залякуванням його історичних жертв, зокрема росіян, євреїв, поляків, ромів (циган) та інших. У сучасному контексті йдеться про те, що такі згадки нібито ображають або залякують євреїв. Але залякування — це конкретне звинувачення, яке слід визначати за обставинами; його не можна вивести просто з наявності певних символів. Втім, тема «Прославляння нацизму» (див. нижче пункт 2) заслуговує на окрему увагу.

По-третє, порівняння «ізраїльтян» із нацистами є суворою критикою, яка може без потреби образити «ізраїльтян», деякі з яких мають батьків чи дідусів, що були жертвами нацистської Німеччини. Без сумніву, такі образи можливі. Проте, оскільки існують цілком легітимні паралелі в характері та тактиці, а попередження про фашизм є безумовно суспільно корисним, викликана цим образа не має значення й навіть може бути повчальною. Багато злочинів «ізраїльтян» за своєю природою, якщо ще не за масштабом, справді нагадують злочини нацистської Німеччини. Расистська ідеологія створила підґрунтя для системної дискримінації, за якою йшли расові різанини (див. пункт 3 нижче). Якщо «ізраїльтяни» ображаються через це, то, можливо, це навіть на краще — це може спонукати їх переосмислити свою підтримку ізраїльського режиму. Загалом, із порівняльного вивчення фашистських режимів можна багато чого навчитися.

По-четверте, твердження, що «ізраїльтяни» подібні до нацистів, нібито є загальною образою всіх євреїв — антиєврейським гаслом або тим, що часто називають «антисемітизмом». Це твердження містить сумнівне припущення, ніби «ізраїльтянин» і «єврей» — це одне й те саме.

З етимологічного погляду «антисемітизм» — це європоцентричне слово для позначення поширення антиєврейських ідей. У Європі побутувала упереджена й хибна думка, що євреї — «чужинці» з «Близького Сходу». Європейські сіоністи відродили цю ідею. Проте «семіт» насправді позначає кілька мовних груп, найбільшими з яких є арабська й амхарська, далі йде іврит (стародавня мова, яку відродили для вжитку в «Ізраїлі»), а також деякі інші.

Жорстка критика «Ізраїлю» не є образою єврейського народу. Багато відомих єврейських діячів самі проводять паралелі між нацистами та «ізраїльтянами» й заперечують ототожнення «ізраїльського» з «єврейським». Ба більше, багатьох ображає саме твердження, що «Ізраїль» нібито представляє євреїв. Наприклад, більшість північноамериканських євреїв не симпатизує воєнному злочинцю Нетаньягу й критично ставиться до політики ізраїльського уряду.

Щоб критикувати «Ізраїль», не обов’язково бути євреєм, але варто згадати про численних видатних євреїв, зокрема тих, хто пережив Голокост, які самі проводять паралелі між нацистами та «Ізраїлем». Відкидати аргумент про подібність, називаючи його «антисемітським», — нещиро: це спроба приховати злочини ізраїльського режиму й водночас дискредитувати деяких із найрозумніших і найдосвідченіших єврейських мислителів, які робили такі порівняння (див. пункт 4 нижче).

2. «Прославляння нацизму»

Твердження про те, що поширення або навіть згадування німецького нацистського фашизму є образою чи залякуванням історичних жертв, важко сприймати серйозно, особливо якщо воно надходить від західних урядів, які здебільшого виступали проти послідовних російських резолюцій в Організації Об’єднаних Націй про «боротьбу з прославлянням нацизму».

Останніми роками ці резолюції ухвалювалися великою більшістю голосів. Наприклад, у 2022 році «за» проголосували 120 країн, «проти» — 50, і ще 10 утрималися. До блоку опозиції належали Австралія, Канада, Франція, Німеччина, Японія, Польща, Іспанія, Велика Британія та Сполучені Штати. США (які голосують проти таких антинацистських резолюцій уже десять років поспіль) виправдовували своє рішення, заявляючи, що ці документи нібито мають на меті «легітимізувати дискурс, заснований на дезінформації».

Хоча Сполучені Штати розглядають росію як стратегічного суперника, саме росія та її попередниця — Радянський Союз — були головною мішенню колоніальних амбіцій нацистської Німеччини. Саме росіяни зазнали найбільших втрат від рук нацистів. Як визнає навіть The Washington Post, «приблизно 26 мільйонів радянських громадян загинули під час Другої світової війни, з них до 11 мільйонів — солдати».

США та НАТО, зі свого боку, мають довгу історію співпраці з нацистською Німеччиною — як до, так і певною мірою під час Другої світової війни, а після її завершення вони вербували нацистських військових офіцерів і вчених для своїх програм.

Більше того, США та НАТО після київського перевороту 2014 року активно використовували пронацистські ультранаціоналістичні групи України у своїй проксі-війні проти росії. Саме ці угруповання допомагали нацистській Німеччині під час вторгнення до Радянського Союзу, беручи участь у початковій фазі Голокосту — масовому знищенні росіян, поляків, євреїв та інших.

Отже, західна «чутливість» до згадування нацистських зв’язків виглядає лицемірно, якщо врахувати водночас небажання Заходу засудити нацизм на рівні Організації Об’єднаних Націй.

3. Расистська ідеологія, системна дискримінація та расові різанини

Паралелі між нацистами та «ізраїльтянами» у характері й тактиці зосереджуються на спільній лінії, яка проходить від расистської ідеології — через системну дискримінацію — до расових різанин і геноциду.

Нещодавнє рішення британського суду у справі антисіоністського науковця Девіда Міллера, яке, удаючи нейтралітет у питанні, все ж визнало, що антисіонізм є сукупністю поглядів, «гідних поваги в демократичному суспільстві». Це рішення фактично зруйнувало спроби у Великій Британії прирівняти антисіонізм до антиєврейських висловлювань.

Сіонізм, безумовно, так само, як і нацизм, починається з крайніх расистських ідеологічних постулатів. Ми можемо побачити разючі подібності між есенціалістським расизмом, наприклад, нацистського ідеолога Юліуса Штрайхера, та сіоністського історика Бенціона Нетаньягу (батька політика Біньяміна). Обидва створювали класи «вищих» і «нижчих» народів, демонізуючи своїх «расових» ворогів.

Штрайхер писав, що «сутність єврея особлива ... Хто були лихварі? Ті, кого сам Христос вигнав із храму ... [вони] ніколи не працювали, а жили обманом ... Бог євреїв — це Бог ненависті». Так само Бенціон Нетаньягу писав про «сутність араба ... він не має поваги до жодного закону ... у пустелі він може чинити як заманеться. Схильність до конфлікту — це сутність араба. Він ворог за своєю природою ... не має значення, яким буде опір і яку ціну він заплатить. Його існування — це вічна війна».

Ці паралельні расистські ідеології створили спільний фундамент для системної дискримінації, за якою послідувало етнічне очищення й геноцидні напади на тих, кого ізраїльський міністр назвав «людськими тваринами». Расова «наука» стала нав’язливою ідеєю багатьох сіоністів, так само як вона була одержимістю переслідувачів євреїв у нацистській Німеччині.

Ця ідеологія створила основу для державних місій і політик. Організація Adalah, яка займається правами арабських громадян «Ізраїлю», наводить понад 60 ізраїльських законів, що прямо встановлюють расову дискримінацію. Серед них — заборони на міжшлюбність, покарання для сімей палестинців, чиї родичі кидали каміння, а також знесення будинків сімей тих, кого засуджено за «злочини безпеки». Така системна расова політика та її наслідки призвели до того, що «Ізраїль» дедалі частіше кваліфікують як режим апартеїду.

Станом на 2024 рік існувало шість незалежних звітів, які прямо звинувачували «Ізраїль» у злочині апартеїду. Апартеїд є злочином проти людяності, який, за словами Річарда Фолка та Вірджинії Тіллі у їхній доповіді 2017 року, підготовленій для Організації Об’єднаних Націй, накладає на міжнародну спільноту обов’язок демонтувати такий злочинний режим. Це юридичне звинувачення ставить під серйозний сумнів можливість реалізації так званого «рішення про дві держави», незважаючи на численні резолюції Ради Безпеки ООН після 1967 року.

Зростання расистської практики призвело навіть до того, що високопоставлений ізраїльський генерал порівняв окуповані території з нацистською Німеччиною 1930-х років. Безпосередньо перед повстанням у Газі 7 жовтня 2023 року колишній ізраїльський генерал Амірам Левін порівняв контроль над життям палестинців на Західному березі з нацистською Німеччиною 1930-х. «Нам важко це визнати, але це правда… Подивіться навколо Хеврона, подивіться на вулиці, вулиці, якими араби не можуть користуватися — лише євреї. Саме так було в таких країнах». Левін різко розкритикував уряд, заявивши, що воєнний злочинець Нетаньягу оточений «месіанською групою злочинців, колишніх “юнаків з пагорбів”, людей, які навіть не знають, що таке демократія».

В обох випадках ми бачимо, як від расової ідеології відбувається перехід до системної дискримінації, а потім — до расових різанин. Дискримінація проти євреїв і масові вбивства у нацистській Німеччині всім добре відомі. Подібно до цього, «ізраїльтяни» протягом десятиліть були причетні до системної дискримінації й расових різанин — починаючи від періоду близько 1948 року, який палестинці називають Накба (катастрофою), і до найочевидніших сучасних масових убивств під час кількох вторгнень «Ізраїлю» в сектор Гази після виведення колоніальних поселень у 2005 році.

Під час нападу 2008 року було вбито близько 1 400 палестинців і 13 ізраїльтян; у 2014 році — понад 2 100 палестинців у Газі та 73 ізраїльтянина (з яких 67 — солдати). У вторгненні 2023–2024 років «ізраїльтяни» вбили в Газі понад 40 000 палестинців, більш ніж дві третини з них — жінки та діти.

У січні 2024 року, після позову, поданого Південною Африкою, Міжнародний суд ООН постановив, що «Ізраїль» ймовірно здійснює злочин геноциду в Газі. Попри це рішення, режим досі не був притягнутий до відповідальності, що лише підкреслює важливість прямого спротиву та тиску суспільства.

4. Відомі єврейські свідки Голокосту проводять паралелі між нацистами та «Ізраїлем», відкидаючи ототожнення єврейства із сіонізмом

Хибне ототожнення єврейського народу з «Ізраїлем» — це теза, яку нав’язують сіоністські групи, зокрема через Міжнародний альянс пам’яті жертв Голокосту (IHRA) та його запропоноване «робоче визначення антисемітизму». Це серйозна логічна помилка, яку рішуче відкидають численні єврейські діячі, включно з тими, хто пережив Голокост і прямо називає «Ізраїль» режимом, подібним до нацистського.

Інша група — вчені з історії Голокосту, юдаїстики та близькосхідних студій — розробила альтернативну декларацію під назвою Єрусалимська декларація про антисемітизм (Jerusalem Declaration on Antisemitism, JDOA), у якій зазначено, що заява IHRA «надає надмірну вагу» (7 із 11 прикладів) саме питанню «Ізраїлю».

Автор цієї статті раніше писав, що документ IHRA «абсолютно заплутує справу своїми доданими “ілюстраціями”, які змішують поняття єврейського народу та Ізраїлю й намагаються дискредитувати будь-яку критику Ізраїлю». Расизм не можна переозначити так, щоб звільнити від нього «улюблену групу колонізаторів», особливо коли їх уже ідентифікували численні незалежні аналітики як творців нової форми апартеїду.

Ми маємо особливо зважати на численних єврейських критиків сіонізму та «Ізраїлю». Багато євреїв нині жахаються, коли чують, що їх нібито представляє сумнозвісний воєнний злочинець Біньямін Нетаньягу. Тисячі євреїв у США, після практично прямої трансляції геноциду в Газі, проводили масові акції протесту з гаслом «Не від нашого імені».

Сіоністи, до речі, виступали проти основного напряму єврейського руху, який у 1930-х роках намагався організувати міжнародний бойкот нацистської Німеччини. Натомість вони створили співпраційну угоду — Haavara («Трансферна угода», 1933–1939), що передбачала перевезення євреїв і їхнього капіталу до Палестини. Таким чином, сіоністи фактично відмовилися від боротьби євреїв проти нацистського режиму в його ранні роки.

Ще до створення «Ізраїлю» як держави, деякі єврейські й неєврейські діячі вже помічали подібності з нацистською Німеччиною. Британський політик і симпатик арабського руху Едвард Спірс писав:

«Політичний сіонізм у своєму нинішньому прояві в Палестині проповідує ті самі доктрини, що й Гітлер... Сіоністська політика в Палестині має багато спільного з нацистською філософією... політика Herrenvolk (панівної раси)... ідея Lebensraum (життєвого простору), властива нацистам, також помітна в сіоністській філософії... виховання молоді в обох організаціях побудоване за дуже подібними принципами».

Паралелі з нацизмом проводили й видатні єврейські інтелектуали Альберт Ейнштейн і Ганна Арендт. Вони застерігали від фашистських рис засновників ізраїльського режиму, особливо політичних попередників партії «Лікуд». Вони попереджали, що ізраїльська політична партія під керівництвом Менахема Бегіна «дуже близька за своєю організацією, методами, політичною філософією та соціальною привабливістю до нацистських і фашистських партій».

Сіонізм, звісно, не є релігійною традицією юдаїзму. Його започаткували й підтримували переважно нерелігійні євреї, як-от атеїст Теодор Герцль, який бачив у ньому єврейський колоніальний проєкт від Нілу до Євфрату.

Згодом антисіоністські й ліберальні сіоністські євреї, включно зі свідками Голокосту, категорично відкинули ізраїльський режим, використовуючи порівняння з нацизмом і фашизмом. Вони бачили обидва ці режими й не хотіли, щоб їхній народ ототожнювали з державою, яка переймає риси ненависних нацистів.

Британська єврейська організація Jewish Voice for Labour наводить приклади 13 єврейських свідків Голокосту, які порівнюють політику «Ізраїлю» з нацистською. Дехто з них був шокований тим, що їхній ідеал гуманного «Ізраїлю» розтанув перед лицем практик, схожих на нацистські; інші були відверто антисіоністами. Але всі вони проводили паралелі між «Ізраїлем» і нацистським режимом.

Доктор Ґабор Матé, наприклад, з сумом говорить, що його «прекрасна мрія про Ізраїль» і про «єврейське відродження» перетворилася на кошмар. Він зазначає, що палестинці нині використовують ті самі методи спротиву, які застосовували єврейські партизани під час Другої світової війни проти своїх нацистських гнобителів. Так само доктор Ісраель Шахак сподівався, що «Ізраїль» зречеться «нацистського прагнення до панування, включно з пануванням над палестинцями», і завдяки цьому «стане набагато приємнішим місцем для життя». Ці вислови відображають колись популярну, але тепер уже міфічну концепцію «рішення про дві держави».

Інші свідки Голокосту, також проводячи паралелі з нацистами, виступали проти будь-якої форми «єврейської держави». Стівен Капош — як і Ґабор Матé, угорського походження — сказав: «Те, як ізраїльський уряд використовує пам’ять про Голокост, щоб виправдати те, що він чинить із жителями Гази, — це повна наруга над пам’яттю про Голокост [і це включає] … ототожнення єврейства з сіонізмом».

Так само професор Зеєв Стернгель, який пережив Голокост, бачить у «Ізраїлі» «не лише зростання ізраїльського фашизму, а й расизм, подібний до нацизму на його ранніх етапах», тоді як Рубен Московіц «порівнює те, що він пережив під час Голокосту [в Румунії], із тим, що нині переживають обложені палестинські діти».

Покійний німецько-нідерландський фізик Гайо Маєр, знаний свідок Голокосту, неодноразово наголошував на подібностях між нацистською Німеччиною та «Ізраїлем». «Я можу ототожнювати себе з палестинською молоддю, — казав він. — Я можу скласти безкінечний список подібностей між нацистською Німеччиною та Ізраїлем: захоплення землі й майна, позбавлення людей можливості здобути освіту, обмеження права заробляти на життя, щоб зламати їхню надію — все це з метою вигнати їх із рідної землі».

Покійний словацький біохімік доктор Рудольф Врба пішов ще далі, звертаючи увагу на пряме співробітництво між сіоністами та нацистами. Він утік з Аушвіца у квітні 1944 року й присвятив життя викриттю цієї співпраці, зокрема ролі угорського юриста Рудольфа Кастнера, який вів переговори з Адольфом Айхманом про виселення євреїв з Європи в обмін на створення Haavara Agreement, залишивши напризволяще тих, хто не мав грошей.

За словами доктора Врби, «сіоністський рух у Європі відіграв дуже важливу роль у масовому знищенні євреїв... Нацизм і сіонізм мали спільне: обидва проповідували, що євреям не місце в Європі». Саме заможні єврейські бізнесмени першими «викупили собі життя».

Щодо Кастнера та його угорського оточення, Врба казав: «Ця невелика група зрадників знала, що відбувається з їхніми братами в газових камерах Гітлера, і купила собі життя ціною мовчання... І на цьому брудна оборудка не закінчилася. Кастнер заплатив Айхману кілька тисяч доларів. За цю невелику суму Айхман зміг купити собі свободу, коли Німеччина капітулювала, й облаштуватися в Аргентині».

Доктор Марек Едельман, Прімо Леві, Рене Ліхтман, Сюзанн Берлінер Вайс, Маріон Інграм і Маріка Шервуд — інші свідки Голокосту, які порівнюють ізраїльські практики з фашизмом, зокрема з нацизмом. За абсурдним визначенням IHRA, їх би оголосили «антисемітами», хоча саме вони мають унікальний і законний досвід, що дає їм право говорити про подібності.

Підсумовуючи: хоча історії, безумовно, різні, проведення належно обґрунтованих паралелей між нацистською Німеччиною та фашистським «Ізраїлем» — цілком правомірне, особливо тому, що обидва режими побудували свою системну дискримінацію та геноцид на основі глибоко расистської ідеології. З цих паралелей можна винести багато уроків, і в багатьох випадках образа, яку вони викликають, є повчальною. Викликати роздуми про підтримку великих злочинів фашистських режимів і про те, як жертви здатні стати катами, — це важлива суспільна місія.

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»

Читайте також:
Війна
Під обстрілом також опинився дворічний хлопчик, якого врятували поліціянти.
вчора, 19:05
Війна
Сейм схвалив ратифікацію угоди з інституцією.
10 жовтня, 08:49
Війна
Премʼєр-міністерка Італії Джорджа Мелоні заявила, що щодо неї та двох її міністрів направили скаргу до Міжнародного кримінального суду.
08 жовтня, 13:33
Війна
Французька національна антитерористична прокуратура почала розслідування загибелі журналіста Антоні Лаллікана.
06 жовтня, 11:04
Війна
Окупанти вивезли 16-річну Валерію з Нової Каховки до табору в Євпаторії: історія дівчини — The Times
04 жовтня, 13:49
Війна
Палестинські організації засуджують ухвалення закону про смертну кару в Кнесеті
01 жовтня, 08:05