Патріотизм за визначенням — це любов до своєї країни

Називаючи бузувірів, українофобів, політичних ідіотів та невігласів «патріотами», ми профануємо й девальвуємо одне із засадничих понять.
Психологи невпинно твердять, що любов несумісна з деструкцією. Любов має приносити користь і робити об’єкт любові сильнішим, стійкішим, продуктивнішим.
Мати, яка кричить з вікна сорокарічному (розумово повноцінному) синові: «Ти куди без шапки?! Ти їв?! Сядь поїж, а тоді йди!», — своє дитя не любить, навіть якщо в неї за нього «душа болить» безперервно і вона не може без нього жити. Бо щиро любляча людина не буде паралізувати волю, вбивати самооцінку й перетворювати іншу людину на посміховисько та соціального інваліда.
Чоловік, який б’є й матюкає жінку, її не любить, навіть якщо глибоко страждає від її реальних чи уявних зрад і не може без неї жити. Бо любов лікує, а не завдає страждання.
Громадянин, який свідомо чи з дурості, зі стадного інстинкту або з невігластва руйнує політичну, економічну й безпекову систему своєї країни, не може називатися патріотом, навіть якщо в нього на лобі вибито державний герб, а на балконі — державний прапор.
Він «любить» свою державу так, як люблять борщ і сало, як шашлик на «майські» («зуб даю, мамай клінус, а ти хто такий? ти колгоспник місцевий, га?»).
Називаючи різного роду бузувірів, українофобів, політичних ідіотів та невігласів «патріотами», ми профануємо й девальвуємо одне із засадничих понять суспільного буття та позбавляємо себе чітких орієнтирів.
Речі слід називати своїми іменами, бо правильна дефініція — це перший і критично важливий крок у напрямку вирішення проблем.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»