Перелицювання на марші
Або про песців з абзацами...
Посеред спекотного літа плавлені мізки важко пристають на пропозицію поміркувати про майбутні жовтневі заморозки. Ну, хіба що з точки зору кліматичних перспектив чи другої хвилі коронавірусної напасті. Про торжество місцевої демократії навіть мріяти якось не хочеться.
Та політика давно вже освоїла магометові заведенції – коли їй влом прошкувати до гори, то горі доводиться сунути до політики. Авжеж, матимемо не лише приморожені вуха і язики, а й надії.
Себто, месій на кшталт Лєніна і Зеленського. А якщо політик ще й хворий на голову… Такого взагалі слід чи не на поруки взяти! Юродиві ж – вічна кадрова база для героїв житій.
То ж і дитяча наївність вождя у переконаності, що можна на людях торохкотіти пісюном по роялю, жодним чином не є підставою пробачати цій вискочці суцільні провали на посаді, яка за визначенням не може бути експериментальним майданчиком.
Панове, а пристаньте-но до нашої оферти – побитися об заклад, що посполитого кобищанця минулорічна весна і викинутий собаці під хвіст рік нічому не навчили. Прогнозуємо, що наш хитро-який-там сіроманець обере й до органів місцевого самоврядування аніматорів, весільних фотографів, татуювальників і тюнінгованих робочих корабельних сосен. Щоб точно вже не було #нікакойразніци.
Зайдуть до ОТГ, міськрайонних і обласних рад киви з відстроченими довідками про психоневрологічну обсервацію. Хто б сумнівався – відбудеться масове очищення полум'яних робесп'єрів, троцьких і ямщикових від полуди випадкових ідеологій, вони прозріють і з 25 жовтня поточного року будуть ревно служити нам, читай Мамоні, з потроєною енергією. Мамаї звично ґвалтуватимуть довірливу масу похилого віку, нас зраджуватимуть кришталево чисті однопартійці, з якими не те що у розвідку, а й на край світу.
Бо очевидний ідіотизм бидла кореляції не піддається, бо налаштований жити по приколу так званий громадянин знову тупо шукає граблі, бо нам – 15-відсотковій меншості – залишається тішитися епітетом про свою нібито айк'юшну вищість. Це беруть своє затамовані снобістські нахили.
Дивіться, найбільш просунуті аналітики вже монтують піраміди альянсів: Слуги плюс Матковський, Удовіченко корінь квадратний з Білоножко, Мамай плюс хрін його знає хто, Головко плюс-мінус Євросолідарна Южаніна…
Один Сергій Каплін гордо майорить над батьківщиною літературної української мови, як буревісник-одиночка. Ностальгує за бігбордами зі своїм чегеваріським непідкупним обличчям, яке з весни кликало містян до простого гетто. Соціаліст, що живе у пана Капліна всередині, все ще шукає відповідь на запитання, наскільки вдалим було його селфі у вишиванці – далеко недешева, непроста сорочка могла запросто завадити змичці партії з носіями кирзових чобіт і кухвайок. Іміджмейкерам варто покебетити над бігбордом якщо не з голим лідером, то, принаймні, в обносках.
Звісно, важко розсмішити полтавців містечковими троїстими союзами після фурору зелених слуг з їхнім блазнем-роялістом (у обох сенсах) у головній ролі, але й наші доморощені коміки теж чогось варті. Принаймні, якась їх частина.
Ось свобідне ще до вчора обличчя полтавського робесп'єра Вадима Ямщикова. Хлоп'я з гнізда Тягнибока плутано намагається пояснити різницю між соціальним і кешевим капіталом, відчайдушно фантазує про плани зелених слуг «розбудовувати місто», позичає у Сірка очі і говорить про «конструктивні стосунки з Юліаном Матвійчуком у майбутньому».
Перекинчик запевнив полтавців, що привселюдних внутріпартійних розбірок з поножовщиною і спалюванням партквитків не буде. Жалкуємо, бо ласі до видовищ маргинали були б не проти поспостерігати за зміною орієнтирів у кривавому побоїщі на руїнах так і не реставрованого «Свободою» Кадетського корпусу.
Та якщо у юного Ямщикова ще є вдосталь часу і варіантів для перефарбування, то з Оксаною Деркач важче. Пристати сьогодні до «ЗаЖОП'и», погодитись на власну презентацію у якості майбутнього полтавського мера устами парламентського героя-збоченця Киви, всерйоз говорити про «об’єднання полтавців та депутатського корпусу на платформі ОПЗЖ задля реалізації господарських проектів»?! Ну, знаєте, це – щось.
Автор у дуже давні часи трохи співпрацював з пані Оксаною. І якщо її кульбіти з Партією регіонів, Мамаєм, «Єдністю» були нам глибоко чужими, то колізія з Кивою-однопартійцем схиляє до радикальнішого діагностування. Це – не когнітив, це – песець з абзацом.
