Поменше пафосу: що мало бути замість плану перемоги
Мав бути не "Глобальний Саміт миру", а "Саміт геополітичних викликів"
Нічого страшного, якби у співорганізаторах з Україною та Швейцарією були б Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Велика Британія і Франція. Тоді кожен з учасників мав би включати питання України в загальносвітовий концепт, а не звужувати зібрання до обговорення регіональної війни.
Мав би бути не парад підписання «безпекових угод», які такими по своїй суті не є, і на національному рівні не ратифіковані, а формування коаліції на підтримку України з тих, на кого ми точно можемо розраховувати. Особливо це стосується європейських ядерних держав.
Мав би бути не «План перемоги», а «План української спроможності». Де в першій частині були б прописані заходи, які планує здійснити сама Україна для посилення власної обороноздатності — як на фронті, так і в тилу. А вже потім — в яких з пунктів ми очікуємо допомоги від партнерів. Це називається стратегія. І поменше пафосу: робочий документ — закрите представлення — узгодження позицій — результат.
Погоджуюсь, що проведені заходи мали інформаційний сплеск і певним чином сприяли актуалізації «українського питання» в іноземній пресі. Але ми мали б не меншу увагу, якби ефективність наших рішень була продемонстрована на полі бою. Якби були побудовані правильні управлінські процеси в тилу, якби нещадно карались ті, хто заробляє на війні. І багато інших «якби».
Але для когось такі речі є надто неочевидними.
Готуємо другий саміт миру.