Послів призначають не за політичними симпатіями
Обговорюють нові (насправді вже «з бородою») призначення послів.
Шановні, критерій «критикувала/вав чи не критикувала/вав Петра Порошенка чи Володимира Зеленського» — це не той підхід!
Взагалі, притомні й зрілі люди завжди мають сумніватися, відстоювати свою думку, пропонувати креативні рішення, але також уміти працювати в команді та визнавати свої помилки. А на посаду Посла України ще бажано призначати фахівців із блискучим володінням принаймні англійською (звісно, ще й мовою країни перебування, в ідеалі — коли мова країни перебування є першою) та з «прямою спиною».
Основні критерії давно відомі: патріотизм, професіоналізм, порядність. Лояльність, за визначенням державної служби, також потрібна, але не надмірна: Посол представляє Україну!
Але є кілька «але»:
— Близький звʼязок із країною перебування може, звісно, допомогти, але є й великі ризики.
— Довге перебування за кордоном із горизонтальним переведенням без повернення на роботу в Україну може зашкодити відчуттю реальної ситуації, особливо під час війни.
— Все ж таки кадрові дипломати кар’єрно зростають і довго йдуть до посади Посла. Якщо вже хтось пройшов усі необхідні щаблі, чому б його не призначити Послом — і саме в ту країну, де він дасть найкращий результат? І зловживати політичними призначеннями також не треба. Має бути баланс.
До того ж, якщо посла звільняють із посади до визначених законом про дипломатичну службу чотирьох років (як правило), має бути якесь пояснення.
І навпаки, якщо людина втрачає, скажімо, генпрокурорську чи міністерську посаду й після цього пропонується до призначення Послом, також має бути пояснення: чому тут звільнили, а там він/вона раптом стане працювати краще?!
Багато питань… Вони не нові. І, відверто кажучи, були не лише за цієї влади. Але сьогодні їхня кількість, очевидно, зростає…
