Правнуки Дзержинського проти правнуків Канаріса
В Україні відбувається процес конвергенції усіх професій у одну спільну уніфіковану спеціальність – «державний клоун»
25 грудня 2021 року американська газета «The New York Times» зробила Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с) подарунок під різдвяну ялинку – надрукувала убивчу статтю свого провідного московського кореспондента, лауреата престижної Пулітцерівської премії 2017 року Ендрю Крамера з багатозначним заголовком «Поки насувається російська загроза – українському уряду не до жартів».
Журналісту провідної американської газети, наближеної до Демократичної партії, вистачило усього двох речень, щоби описати наше драматичне становище та помножити на нуль криворізького Фюрера в очах американського правлячого класу. Свій допис Ендрю Крамер розпочав убивчим філософським нокаутом:
З точки зору демократів з Вашингтону, наша «хунта клоунів» має жалюгідний вигляд:
«У той час, коли Росія нарощує сили на кордоні з Україною та страх перед вторгненням наростає, Зеленський оточив себе людьми, залученими з комедійної студії «Квартал 95». Мало хто з них має досвід дипломатії або ведення війни».
Американський автор не полінувався з цим матеріалом, що загалом не характерно для західних журналістів, які вважають нас усіх тубільцями на одне обличчя. Ендрю Крамер навів не тільки загальну характеристику представництва «клоунів» у вищих органах влади, яких нарахували понад три дюжини, але й докладно описав «банду чотирьох» – кістяк режиму «95-го кварталу» в складі: тіньового глави держави Андрія Єрмака, його заступника Кирила Тимошенка, особистого радника та конфідента президента Сергія Шефіра, а також керівника СБУ Івана Баканова разом з їх світлинами для впізнання.
Варто зауважити, що це далеко не перша, та, напевно, не остання стаття в західній пресі, присвячена створенню «позитивного» іміджу режиму «клоунів». Ми вже присвятили кілька слів анекдотичній історії, як начальник ГУР МО України бригадний генерал Кирило Буданов особисто долучався до висвітлення перед міжнародними партнерами нашої оборонної стратегії. Його панічну атаку було винесено в заголовок газети «The New York Times» у статті від 9 грудня 2021 року «Українські командири кажуть, що російське вторгнення буде нищівним для них».
Увесь зміст статті вкладався в один абзац, наведений з посиланням на коментар нашого головного воєнного розвідника:
Панічні коментарі Кирила Олексійовича про те, що наша армія, у разі початку повномасштабної війни з Росією, буде швидко полишена напризволяще та не протримається, на думку газетних «експертів», більше 30-40 хвилин, створили незабутнє враження як в Україні, так і за кордоном.
Водночас, хотів би дещо не погодитись з авторитетною газетою «The New York Times» стосовно засилля «коміків» у владі.
Хіба Зеленський здобув освіту артиста цирку та естради? Ні! Він дипломований юрист. Хіба Денис Малюська коли-небудь виступав на сцені чи грав у кіно? Але ж, між іншим, він, на хвилинку, міністр юстиції! Тримати таких деградуючих міністрів в уряді – ганьба, позаяк йому більше личить працювати у Comedy Club, ніж на державній службі. Хіба всі ці гетьманцеви, милованови й Ко грали у виставах «95-го кварталу»? Звісно, ні, бо формально всі вони, начебто, економісти світового рівня, але по суті – такі ж «клоуни». Згаданий Іван Баканов не має до естрадного мистецтва жодного відношення, він, якщо кому невідомо, – закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (1997) і Академію праці і соціальних відносин і туризму (2006), спеціальність — «Суд, адвокатура і прокуратура», тобто він турист-юрист!
В Україні відбувається унікальний, що не має світових аналогів, процес конвергенції усіх професій: юристів, економістів, військових, артистів у одну спільну уніфіковану спеціальність – «державний клоун». Нажаль, ця тенденція не оминула ї воєнну розвідку.
Те, що західна преса при першій ліпшій нагоді б’є по голові Служби Безпеки України – це зрозуміло, бо він кістяк режиму Зеленського. Натомість, цей дрібний у минулому аферист та керівник ТОВ «Студія Квартал-95» виглядає аж ніяк не найгіршим на тлі професійних дипломованих військових та юристів. Давайте-но порівняємо керівника правнуків Дзержинського – лейтенанта Баканова та шефа правнуків адмірала Канаріса – комбрига Буданова.
Іван Геннадійович має, насправді, видатні заслуги перед Партією і Фюрером, про які невідомо широкому загалу: приблизно у листопаді 2017 року він придбав пакет документів з печаткою та 03.12.2017р. офіційно переоформив на себе нікому невідому «смітникову» партію під гучною назвою «Партія рішучих змін». Політтехнологи переконали «бенефіціарів», що рішучі зміни нам нах** не потрібні, тому партія отримала красиву й лаконічну назву – «Слуга народу» – повністю співзвучну назві телесеріалу виробництва «Студії Квартал-95». Ви будете сміятись, але на офіційному партійному сайті «Слуги Народу» досі можна прочитати пасторальну ідилічну легенду непорочного зачаття Партії «Слуга Народу» про те, як у квітні 2016 року була офіційно зареєстрована «Партія рішучих змін», яку очолив Іван Баканов. Під його керівництвом почалося формування команди політсили!
Насправді, Іван Геннадійович не мав до заснування політичної партії з кодом ЄДРПОУ 40422142 найменшого відношення. Де, на якому смітнику знайшли цю «партію» та в якого «фунта» її придбали – можемо розповісти окремо. Зазначимо тільки, що створення політичних партій – це ексклюзивний найприбутковіший бізнес Міністерства юстиції, який започаткував особисто колишній міністр юстиції Павло Петренко.
Ви ніколи й нізащо не зможете безкоштовно по закону зареєструвати партію, оскільки кожна партія – це, щонайменше, сто тисяч доларів у політичний сезон. Їх, насправді, вирощують на «фермі» Мінюсту як свиней на продаж. Особливо «врожайним» видався перший квартал 2016 року: тільки за січень 2016 року Мінюстом було зареєстровано 22 партії, в тому числі 22 січня 2016 року було поставлено абсолютний рекорд – зареєстровано 21 партію за один день! У лютому 2016 року «ферма» Мінюсту дала приплід у 9 партій та за березень 2016 року ще 7 партій. Загалом 38 партій за 1-й квартал 2016 року!
Останню партію з цього «приплоду» (Свідоцтво №377-п.п. від 31.03.2016р.) під назвою «Партія рішучих змін» зареєстрували на такого собі Юрдигу Євгенія Олександровича, чиє прізвище вам нічого не скаже і ви ніколи не зустрінете згадки про нього в скрижалях історії «Слуги Народу». Офіційно юридичною особою воно стало 13.04.2016р. після внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру.
Напевно, буде краще сказати не «порося», а «корову», бо порося ріжуть, а партія – це годівниця на роки! Баби на лавках пригадують, що ця оборудка з партію привернула до себе увагу та потрапила у деякі «інформаційні довідки», але ж зверніть увагу: скільки пройшло років, а від Івана Геннадійовича ані пари з вуст на цю тему. Мовчить, як риба…
Або візьмемо, до прикладу, його жінку – Оксану Лазаренко, яка з 1998 року начебто мешкає в Україні як громадянка Російської Федерації з посвідкою на постійне проживання. Зі слів Івана Геннадійовича, його кохана вже понад 20 років перебуває у процесі здобуття українського громадянства. Можна навіть сподіватись, що цей процес одного дня увінчається успіхом. Обов’язково.
Оксана Євгеніївна – дама цікава у всіх відношеннях: вона колись у 2012 році цілих два місяці була директоркою фірми з романтичною назвою ТОВ «Про життя з Андрієм Пальчевським», заснованої однойменним кінченим бенефіціаром та офшорною фірмою «ГРІН ФЕМІЛІ ЛТД» (Нікосія, Кіпр). Потім на цій посаді її замістив сам Борис Шефір, рідний брат вищезгаданого Сергія Шефіра. Щебечуть, що Оксана Лазаренко є також директоркою офшору «ГРІН ФЕМІЛІ ЛТД».
Про самого Андрія Пальчевського кажуть різне: начебто він закінчив Військовий інститут іноземних мов у Москві. Водночас, Пальчевський не міг за віком вчитись у цьому інституті, оскільки 1 серпня 1974 року цей навчальний заклад було реорганізовано та на його базі створено Військовий інститут Міністерства оборони СРСР – головний вищий навчальний заклад ГРУ ГШ МО СРСР. Також кажуть, що Пальчевський від час військової служби направлявся у закордонні відрядження, зокрема служив військовим перекладачем у Лаосі. Начебто дослужився до майора.
Що про Пальчевського відомо точно, так це реквізити його паспорта громадянина Російської Федерації – серія 4508 № 614309 від 16.08.2006 р., а також його індивідуальний податковий номер 771582446936. У цьому може переконатись кожен, перевіривши ці «виграшні номери» лотереї «Спортлото» на сайті Федеральної Податкової Служби РФ:
До речі, саме через своє російське громадянства Пальчевський у 2010 році позбувся посади першого заступника міністра України в справах сім’ї, молоді та спорту невдовзі після інавгурації Януковича. Втім, ця причина була лише формальною підставою для звільнення, а, насправді, Пальчевського вигнали з державної служби через те, що він обманув Віктора Федоровича як останнього лоха.
Отримавши якимсь чудом доступ до тіла двічі несудимого, Пальчевський (до речі, на той час він регулярно виступав по телебаченню, представляючись епідеміологом і вірусологом), розповів, що, начебто, є офіцером Головного розвідувального управління Генштабу Міністерства оборони Росії й направлений в Україну з важливою місією. Але якщо йому дадуть хлібну посаду, то він буде передавати в Центр лише інформацію, приємну для Міцного Господарника. Пальчевський так переконливо описав свою службу в ГРУ ГШ МО РФ, що був призначений у Мінсім’ямолодьспорт першим заступником міністра Сафіулліна. Але невдовзі з’ясувалось, що Андрій Володимирович – це шахрай, який скористався з довірливості Януковича та Азарова, і за три місяці після призначення Пальчевський отримав копняка під зад із забороною працювати на державній службі.
Тому обізнані люди стверджують, що Андрій Пальчевський ніяк не може бути російським агентом, позаяк він є просто аферистом, а таких в агенти не беруть. Може й так. Тим не менш, зв’язок з відомим шахраєм і головою російської «Партії прихильників пива» (Пальчевський навіть балотувався від цієї партії до Державної Думи Російської Федерації) також кидає тінь на жінку найвідомішого українського лейтенанта.
Якби тільки на жінку. Вищезазначена кіпрська офшорна фірма «ГРІН ФЕМІЛІ ЛТД» (GREEN FAMILY LTD) за дивним збігом обставин була також засновником ТОВ «КВАРТАЛ 95», директором якої до 26 травня 2019 року був сам Іван Баканов! Наступного дня Іван Геннадійович став першим заступником – т.в.о. голови СБУ, а його місце на фірмі посів все той же Борис Шефір.
Пригадуєте, як 5 квітня 2019 року Володимир Зеленський та Петро Порошенко здавали аналізи перед фінальними дебатами? Порошенко зробив це в медпункті НСК «Олімпійський», натомість Зеленський їхати на стадіон відмовився й здав кров у клініці «Євролаб». За словами представника його штабу, Зеленський вирішив скористатись послугами приватної лабораторії, оскільки установи, що контролюються державою, «можуть бути заангажованими». Так от, мережа лабораторій ТОВ «Євролаб» не була обрана випадково, оскільки вона на 100% належить Андрію Пальчевському. Ця оборудка зі здачею аналізів була блискавично організована керівником виборчого штабу кандидата в президенти Зеленського – Іваном Бакановим, та його ліпшим другом і партнером Андрієм Пальчевським. Як добре, що Пальчевський – це лише шахрай, а не офіцер ГУ ГШ МО РФ, бо інакше аналізи кандидата в президенти Володимира Зеленського миттєво опинилися б десь у сховищі на вулиці Гризодубової в Москві…
А тепер скажіть мені: чи багато галасу від того, що керівник головного контррозвідувального відомства країни співмешкає з іноземкою, громадянкою РФ, успішно подолавши всі «спецперевірки»? Жодного! Когось цікавить, чому шеф правнуків Дзержинського та його дружина мали (або мають досі?) спільний бізнес з громадянином Росії, який розповідає, що він, начебто, є діючим офіцером ГУ ГШ МО РФ? Нікого! Чому? Бо Іван Геннадійович вдало вміє прикидатись рибою, коли йому це потрібно: роззявляє рот, а звуку немає. Ніколи й ні в чому не зізнається. Бо мовчання – золото!
На противагу йому, шеф правнуків адмірала Канаріса комбриг Буданов – це якийсь унікум: співмешкає шведською сім’єю із російським громадянином, колишнім заступником міністра внутрішніх справ України Олександром Гогілашвілі, його жінкою Марією Левченко, а також своєю жінкою Маріанною Будановою в конспіративному будинку російських розвідників-нелегалів В’ячеслава та Діани Стрелковських за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Хотів, вулиця Яблунева, 16. У лічені дні після викриття цей конспіративний будинок зажив слави нашого «Дома-2».
Йдемо далі. Хто його, Буданова, взагалі тягнув за язик зізнаватись журналістам у тому, що він мешкає у конспіративному будинку ГУ ГШ МО РФ? Його ж ніхто віч-на-віч не бачив, на фото та відео він не потрапив. Журналістські розслідування містили дуже непрямі припущення. Якби він пішов у відмову – чим би тоді викривали «Бігус» та «Слідство інфо»? Ну, в крайньому випадку, збрехав би, що заїхав на хвилинку до друга, бо дуже схотів у туалет. Альтеративний варіант: завітав до друзів на чай позичити книгу. Щось почитати на ніч. Наприклад, Кримінальний кодекс…
Те, що начальник воєнної розвідки (!) зізнався на відео геть у всьому першим-ліпшим журналістам (!) – і що давно знає Олександра Гогілашвілі, з усіма перипетіями його біографії, і що обізнаний про В’ячеслава Стрелковського та про довгий шлейф за його тіньовим бізнесом – це просто не вкладається в голову.
Цікаво, панічні коментарі для газети «The New York Times» про те, що наша армія в разі початку повномасштабної війни з Росією буде полишена напризволяще, не протримається більше 30-40 хвилин тощо, – це теж результат вечірніх розмов за кавою на спільній кухні Буданова і Гогілашвілі, чи це такий результат роботи департаменту інформаційного забезпечення ГУР МО України?
До речі, хто б мені пояснив підґрунтя подання Кирилом Будановим 28 жовтня 2021 року «виправленої» річної декларації за 2020 рік, де він раптом «згадав», що його син чомусь зареєстрований не разом з батьками, а в Бахмутському районі Донецької області, неподалік лінії фронту, у квартирі, щодо якої «член сім’ї не надав інформації», до того ж ані ім’я, ані прізвища власника квартири декларанту невідоме. Ви чого, Кириле Олексійовичу, біля фронту свою єдину дитину ховаєте у «невідомих» вам людей?
І це ми ще не розкривали «тему цицьок», точніше – історію палкого кохання між Кирилом Олексійовичем та Маріанною Олександрівною, про що нас давно просять читачі. Сподіваємось, що хоча б дружина начальника воєнної розвідки України не належить до числа агентури ГУ ГШ МО РФ…
Колишні підлеглі генерал-полковника Василя Бурби – попереднього начальника «Острову» – досі не можуть оговтатись від серпневого «погрому» в 2020 році на вулиці Електриків, 33, та не можуть пробачити Кирилу Буданову, що він посів місце головного «правнука адмірала Канаріса». Колишній керівник П’ятого управління ДКР СБУ, якого глава держави Андрій Єрмак вже раз виганяв зі Служби, але прихистив Василь Бурба, у себе в ГУР МО, наразі полковник у відставці Роман Червінський не зміг утриматись, щоби не згадати нове керівництво «Острова» незлим тихим словом в аспекті спецоперації «орлів Буданова» на території Республіки Молдова:
На мій погляд, Роман Григорович дарма бере новопризначених воєнних «розвідників» в лапки, демонструючи зверхність, бо, насправді, сам недалеко пішов від інших правнуків адмірала Канаріса. Червінський так довго вихвалявся по телевізору в організації спецоперації з викрадення особливо «цінного» свідка у справі збитого малайзійського авіалайнера «Boeing-777» рейсу МН17 Володимира Цемаха (за що його, власне, й вигнав Єрмак з Володимирської), що сам не помітив, як став «Цемахом»: після його зізнання Христині Бондаренко молдавська генеральна прокуратура матиме всі законні підстави допитати полковника Червінського як свідка в справі викрадення Миколи Чауса відповідно до Мінської конвенції 1993 року.
Чим вихваляється полковник Червінський перед наївною захопленою Христиною Бондаренко? Що за 20 років служби опанував професії шлюбного афериста та телефонного шахрая? Підманув Свєту Дрюк, цілого командира жіночого екіпажу «ДНРівського» танку в складі аж трьох жінок, заманив її на нашу територію, щоби урізноманітнити її мізерне статеве життя, забезпечив її співмешканцем, подарував бабі шматочок жіночого щастя… Путін, звісно, ще довго не зможе оговтатись від цього нищівного удару.
Але ж питання стоїть набагато ширше. Американська газета «The New York Times» закидає Зеленському, що він оточив себе «коміками», натомість прискіпливий аналіз поведінки кадрових військових, типу Буданова або того ж Червінського показує, що вони подекуди виглядають навіть гірше в порівнянні з тим же непрофесіоналом Бакановим.
Ми раніше назвали Кирила Буданова високим званням «Буратіно», але він виявився недостойним навіть цього титулу, позаяк Буратіно хоч і лялька, вистругана з тупого шматка деревини, але має якусь клепку в голові. Натомість, якщо врахувати все вищевикладене в сукупності, то перед нами постає портрет якоїсь одноклітинної амеби на посаді начальника ГУР МО. І хто після цього «клоун» – колишній керівник комедійної «Студії 95-й квартал» чи кадровий військовий, «герой» кримського диверсійного рейду та Молдавсько-Кишинівської військової спецоперації упіймання втікача Миколи Чауса?
