Прем’єр воєнного часу: чому Ігор Терехов може очолити уряд
Терехов — не просто призначення, а зміна курсу.
Неділя принесла гучні новини: Юлія Свириденко йде у відставку, а разом із нею — і весь уряд. На нас чекає велике переформатування у високих кабінетах. І поки в кулуарах формують домовленості, шукають компроміси та прораховують різні варіанти, варто поглянути на ситуацію прагматично.
Війна триває. Перед майбутнім урядом стоять три фундаментальні виклики: підтримка економіки, підготовка до надскладної зими та збереження внутрішньої стабільності держави. За таких умов експериментувати з «новими обличчями» або суто політичними фігурами — недозволена розкіш.
Серед кандидатів, яких зараз активно обговорюють у медіа, постать мера Харкова Ігоря Терехова виглядає не просто вагомою, а фактично безальтернативною, якщо говорити про ефективність. І дуже показовою, якщо говорити про політику.
Важливим аргументом є його беззаперечна управлінська компетентність і глибоке розуміння реальних господарських процесів. Людина, яка змогла з нуля побудувати першу в країні підземну школу, запустити підземні дитячі садки й утримувати в робочому стані критичну інфраструктуру міста під постійними обстрілами, точно знає, як працюють ТЕЦ, водоканал чи логістичний вузол. Це безцінні знання та досвід для країни, що воює.
Але Ігор Терехов — не лише технократ-практик. Він уже давно є політиком зі своїми пропозиціями та баченням ключових напрямів державної політики.
Ключовими елементами державної економічної політики, за які послідовно виступає Терехов, є розвиток і модернізація промисловості, зокрема оборонно-промислового комплексу, посилення захисту, а також розвиток і модернізація енергетики та інфраструктури. Він є активним прихильником запуску масштабної державної програми будівництва житла, зокрема соціального. Очевидно, що, на відміну від багатьох політиків-лібералів, у разі призначення Терехов зосередиться на реальному секторі економіки.
Окремої уваги заслуговують його пропозиції в соціальній сфері, зокрема щодо допомоги ВПО та їхньої реінтеграції, підтримки родин із дітьми, осучаснення системи оплати праці бюджетників. Ці позиції неодноразово знаходили відображення в рішеннях і пропозиціях очолюваної ним Асоціації прифронтових міст та громад.
Радикально відрізняється позиція Терехова й щодо залучення трудових мігрантів. На відміну від більшості політиків та експертів, він вважає, що передусім потрібно робити ставку не на залучення мігрантів, а на інтеграцію ВПО та повернення українських громадян.
Водночас Терехов залишається політично рівноважною фігурою, рівновіддаленою від основних груп впливу. Він не вступає в гострі конфлікти з ключовими політичними гравцями, але має реальний електоральний та управлінський авторитет. Центральна влада отримає в його особі сильного керівника, здатного консолідувати навколо Кабміну і парламент, і місцеву владу, що критично важливо для напрацювання та ухвалення необхідних рішень.
Якщо найближчим часом ставку буде зроблено на зміцнення економіки, посилення соціальної сфери та підготовку до відбудови, кращу кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, ніж Ігор Терехов, знайти складно. Тоді замість красивих презентацій, які вже стали нормою в роботі державних чиновників, можна буде очікувати на відремонтовані трансформатори, стабільні виплати військовим, дієздатний бізнес та захищені міста.
Ігор Терехов довів, що вміє давати результат там, де інші розводять руками. Його призначення на посаду прем’єр-міністра стало б прагматичним кроком, спрямованим на стабілізацію економіки. Навіть якщо зараз політична кон’юнктура складеться інакше, Ігор Терехов залишиться одним із головних, а можливо, і головним кандидатом на цю важливу державну посаду.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
