Президент не визнає власні помилки і не дорослішає разом з країною

Як соромно за професію!!!

Точніше, не так,- як соромно, що у професії досі популярним є таке явище, як Наталія Мосейчук.

Змусив себе подивитися інтерв‘ю особи, яка називає себе журналісткою, з президентом Зеленським.

Це не просто гра у піддавки з перманентними спробами збільшити і без того гігантську корону на голові «найвеличнішого лідера сучасності».

Це відсутність елементарного професійного інтересу отримати конкретну відповідь бодай в якомусь з питань, що останнім часом збурили суспільство.

Ми всі хотіли знати від президента:

🔸Що буде з Тищенком, який дахує кол-центри?

🔸Як Зеленському працюється під одним дахом з Шурмою, котрий за державні гроші постачає електрику окупантам?

🔸Чи варто за законами воєнного часу покарати міністра оборони Резнікова, який мародерить на армії?

🔸Чому одних депутатів позбавляються мандатів за порушення правил виїзду за кордон, а іншим все сходить рук?

🔸Хто несе відповідальність за ноунеймів у ВР, які за останні два роки обросли сумною лавою та казковими статками?

Натомість занурившись у звичну теплу ванну, підігріту Мосейчук, Зеленський видав чергову порцію маячні про те, що в корупціонерів немає партійної належності, а говорити про внутрішні проблеми під час війни - це ділити суспільство і хитати човна, що заледве не дорівнює зраді.

Авжеж, злодії безпартійні, особливо, якщо вони всі є «Слуги народу»!

Навіть можливість проведення виборів під час війни, яку проробляють на Банковій, Зеленський завдяки Мосейчук, переклав на американців.

Зеленський хвалить демократію та місцеве самоврядування, але при цьому авторитарно натякає на те, що волів би бачити Україну замість парламентсько-президентської республіки, державою, де все вирішує президент.

Ну і місцеве самоврядування, реформу якого в усьому світі вважають чи не найуспішнішою, Зеленський мав у носі, бо його, як гаранта, більше хвилюють гроші громад, які йдуть на бруківку, а не державні бюджетні кошти, що мільярдами, під час повномасштабної війни, продовжують осідати в кишенях улюблених фірм великого будівництва.

У своєму практично безапеляційному монолозі Зеленський дав безліч підстав для уточнюючих гострих запитань. Коли він хвалився привітанням рідних з 24 серпня  і говорив про Незалежність, дуже хотілося, аби він спростував чутки про те, що батьки живуть у маєтку в Ізраїлі, і поділився з нами тим моментом, коли свято незалежності стало таким важливим у його особистому сприйнятті. Але усі ці незручні питання не входять до обов‘язкового набору журналістських кліше, які дають можливість належати до пулу єдиного телемарафону і мати постійний доступ до тіла «гаранта».

За понад чотири роки президентства, Зеленський так і не навчився змістовності та красномовству публічних виступів і це дуже дисонує з промовами, які йому готують спічрайтери.

Проте, він дуже чітко показав суспільству, що відповідальності за жодного з тих численних злодіїв, яких він привів до влади, бодай політичної, він нести не збирається.

А ще, Зеленський патологічно залежний від компліментарних журналістів. Він досі обходить гострі кути, не вміє і не любить говорити про неприємне.

Президент не визнає власні помилки і не дорослішає разом з країною, яка наразі це робить не завдяки владі, а всупереч і не разом з президентом-неофітом, а без нього.