У світі існує типова юдейська стратегія тероризму і захоплення влади, щоби паразитувати. Її часто масують червоним чи райдужним дрантям.
У середині XX століття професори Колумбійського Університету у Нью-Йорку — товариші Ричард Ендрю Клаворд і Френсіс Фокс Пайвен — сформулювали новий спосіб боротьби з капіталізмом.Він повинен був використовувати вразливість наявної американської системи задля її руйнування.
Сьогодні той лихий план відомий у світі як «Стратегія Клаворда-Пайвен». Ця цілковита лівацька революційна стратегія була викладена на публіці ще у травні 1966 року на шпальтах журналу The Nation у статті «Значущість бідних: стратегія позбавлення від злиднів».
Автори заявили про те, що «соціалістична революція неможлива, без обвалення чинної системи, яка згладжує розбіжності й утихомирює потенційні революційні класи». Для цього потрібно розхитати систему «умиротворення», щоби на її уламках знедолені люди здійснили нарешті довгоочікувану революцію.
Тому потенційні бунтарі мають змусити якомога більше людей отримувати допомогу і постійно вимагати її збільшення, погрожуючи масовими заворушеннями. Тоді, рано чи пізно, система соціального забезпечення впаде, відправивши за собою в могилу і всю капіталістичну Америку.
Параліч бюрократичного апарату, банкрутства тощо потягнуть за собою фінансову і політичну кризу. Цей колапс призведе до хаосу і безладдя, а далі — революцію, як неможливо буде контролювати.
Особливу увагу автори приділили Нью-Йорку, як стартовому майданчику. Їхню стратегію прийняв негритянський радикал Джордж Вайлі, який організовував екстремістські групи, вривався в офіси державних установ, влаштовував марші та демонстрації, сутички з поліцією, вимагаючи все більших і більших подачок.
Його організація — National Welfare Rights Organization — зростала, відкриваючи свої відділення по всій країні. Зазначена вище стратегія приносила «успіх», адже кількість людей, що сидять на соціальній допомозі зросла більш ніж удвічі: з 4,3 мільйона до 10,8 мільйона.
Тим часом за 4 роки (від 1966-го) витрати муніципалітету Нью-Йорка на соціальну допомогу зросли з $400 мільйонів до $1 мільярда, 28% бюджету йшло «на бідних». У 1975 році місто фактично оголосило про банкрутство, і лише в останню мить врятоване позиками.
На той момент, повного краху всієї системи не вийшло, але «Стратегія Клаворда-Пайвен» показала свою ефективність. Мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані вже тоді звинуватив конкретних лівих вченихі активістів в економічному саботажі:
«Це не була випадковість. Це результат політики та дій, спрямованих на те, щоб якомога більше людей сиділо на соціальній допомозі».
Проте ніхто з ініціаторів хаосу не поніс кари. А Клаворд і Пайвен просто перейшли в іншу сферу, почавши «перезавантажувати систему» вже в процедурах проведення виборів, руйнуючи ненависне їм суспільство під прикриттям красивих гасел.
Насамкінець зауважимо, що як інструмент використано патерналізм із досвіду СССР — вирощування нової породи «совка», але вже на теренах іншої імперії. Згодом 44-й президент США намагатиметься повторити спробу під виглядом програми «Obamacare», але то вже інша історія.