Всі знають джерело і прізвище всіх наших проблем. Реформ на тлі війни не відбулося, і цей згаяний для України час уже не повернути.
Проблеми вітчизняного Міністерства оборони носять системний, стратегічний характер. Ці проблеми не вирішуються тактичними, ба навіть оперативними рішеннями; такі рішення можуть лише зробити трохи краще (або гірше), але не виправити ситуацію повністю.
Міністерство оборони — величезний постсовєцький бюрократичний монстр. Він старий, він неймовірно роздутий, він неповороткий і він не здатен швидко реагувати на зміни та подразники, швидка реакція — це sine qua non, обов'язкова умова на цій війні.
Міністерство має — після відповідного функціонального аудиту, бажано із залученням іноземних спеціалістів — відмовитися від всіх зайвих і непотрібних функцій. Відтак нагальна необхідність полягає у зосередженні на:
Всі інші функції має бути безжально відкинуто на створені (і ще не створені) агенції з незалежними наглядовими (не громадськими) радами з залученням іноземних представників, які мають довіру за кордоном. Усе те зайве, що десятиріччями, у мирний час, вважалося головним «скарбом» Міноборони й з чого годувалися покоління корупціонерів.
А отже, всі наявні землі, нерухомість, будівництво житла, лісгоспи — вивести на аудит, зайве продати на прозорому аукціоні, решту вивести на окремі агенції. Задубльовані функції, непотрібні посади «для своїх» — функціональний аудит, скорочення, звільнення.
Міністерство має згадати, що по закону воно здійснює цивільно-демократичний контроль над Збройними Силами України, а не просто безініціативно спостерігає (як є зараз) чи б'ється із Генеральним штабом за корупційні потоки. Тобто, як це було за Андрія Тарана і Руслана Хомчака.
Корупцію не можна пояснити тим, що вона з'явилася сама. Системна корупція зростає там, де є системні проблеми, а для корупції потрібні управлінський хаос, слабкий менеджмент, розмитий функціонал керівників і низький рівень відповідальності персоналу.